Я не ніхто! — раптом підвищив голос Тарас, і в його інтонаціях прорізалася знайома, задавнена істерика. — Я твій батько, хлопче! Я твоє прізвище тобі дав! Лєно, ти що, сина проти мене налаштувала? Ти навіть не даси мені зайти, подивитися, як ви живете? Я маю право
Чайник на плиті свистів так надривно, ніби в ньому закипала не вода, а весь цей безглуздий жовтневий вечір. За вікном стара груша стукала гілкою у шибку — монотонно, настирливо, немов хтось чужий вимагав пустити його всередину. Олена зняла чайник, опустила його на чавунну підставку й на мить заплющила очі. Їй було сорок сім, але сьогодні, … Читати далі