Боже, яка убога халупа, — протягнула Орися Петрівна невістці з порога, зверхньо оглядаючи невелику кімнату. — П’ять років уже офіційно одружені, а досі живете в цьому брудному хліву, як жебраки. Казала я синові стільки разів: не женись на дівчині без майна та грошей, але він мене не послухав. Остапчик, його рідний брат, який вдало оженився тепер живе як справжній пан і горя не знає! Тесть подарував їм трикімнатну квартиру в новобудові на Печерську, влаштував мого хлопця до престижної приватної клініки на керівну посаду, тепер Остап заробляє стільки, скільки вам і за десять років не побачити. — Ви приїхали сюди лише для того, щоб похизуватися цим переді мною? — різко відповіла Софія. — Якщо це мета вашого візиту, то могли б і не витрачати свій час. Нам із Тарасом абсолютно не цікаво, як влаштувалося чуже життя. — А марно не цікавитеся! — продовжуючи йти в брудному взутті по килиму, не вгамовувалася Орися Петрівна. — Мій молодший син витягнув щасливий білет у житті. Його дружина — красуня, розумниця, самодостатня особистість із пристойним капіталом, а не те що ти — ні кола ні двора. Скажи мені відверто, що ти взагалі чіпляєшся за мого сина? Чому не відпустиш його до нормальних людей? — Я кохаю його всім серцем, — спокійно і впевнено відповіла невістка. — Але вам, мабуть, цього світлого почуття ніколи не зрозуміти, бо для вас люди вимірюються виключно товщиною гаманця. Та свекруха навіть слухати не хотіла, бо мала на життя сина свій власний план
— Тільки буду щиро рада, якщо мій молодший син нарешті відкриє очі та знайде собі когось значно кращого! — обурено вимахуючи руками, говорила літня жінка, сидячи за столиком у затишній кав’ярні навпроти своєї давньої знайомої. — Обов’язково попрошу Соломію, нехай вона Тараса з кимось із своїх нормальних подруг познайомить. Ось там я чітко розумію рівень … Читати далі