Квартира Зінаїди Василівни виявилася просторою, з високими стелями та старовинними меблями. Сама господиня — сухенька, але міцна старенька з напрочуд живими очима — зустріла їх у коридорі. — Артемку! — просяяла вона. — А це хто з тобою? — Бабусю, це Аліна Анатоліївна. Буде приходити до тебе, допомагати
— …звісно, квартира чудова! Трикімнатна в центрі, уявляєш? Відремонтуємо і заживемо по-людськи. Людмила розсміялася, цокаючи підборами по сходах. Аліна ледь встигла сховатися в ніші між поверхами. *** Аліна здригнулася від різкого телефонного дзвінка. Годинник показував шосту ранку. У такий час дзвонять або з роботи, або сталося щось непоправне. Вона машинально поправила нічну сорочку, що з’їхала, … Читати далі