Мама ж завжди до нас із душею, то яблук передасть із села, то слоїк огірків поставить! — Тих самих огірків, які ми тихцем виносимо до смітника, бо там суцільний оцет, — нагадала Надія й нарешті закрила робочу програму. — Ярославе, твій молодший брат Назар живе за три зупинки від неї. Йому тридцять років, він цілими днями сидить удома перед комп’ютером, бо шукає себе у творчій справі. Чому він не може прийти в суботу й допомогти рідній матері? — Назар — чоловік! Що він там наприбирає? Тільки пилюку розжене. Чоловіки до такої хатньої праці не пристосовані, ти ж сама розумієш. До того ж у нього зараз непростий період, він створює новий задум, його не можна збивати з думки. Надія тільки зітхнула й потерла скроні. У свої тридцять п’ять років вона працювала провідною інженеркою в проєктній установі. Її будні складалися з чітких ліній, вивірених розрахунків, узгодження креслень та постійної відповідальності за кожен міліметр на папері. Вона звикла, що якщо на схемі межа зміщена хоча б на пальчик — це помилка, яку слід негайно виправити, інакше вся споруда піде шкереберть. Але у власному подружньому житті її особисті межі вже понад рік посувалися все далі й далі, і відбувалося це за цілковитого схвалення чоловіка
— Якщо тобі шкода вимити підлогу рідній свекрусі, то яка з тебе взагалі господиня в домі?! Ярослав стояв посеред кухні, тримаючи в руках чашку з вистиглим чаєм, і дивився на Надію з тим особливим докором, від якого всередині все мимоволі стискалося. Надія навіть не відірвала погляду від креслень на екрані ноутбука, де розгорталася складна схема … Читати далі