Ой, здалися мені ті твої повидлянки, — махнула рукою Любов. — Бідність та й годі. Згадувати нема чого. Мені ось чорної кави, тільки міцної, щоб серце чуло. І без цього вашого солодкого, я цукор давно не вживаю, від нього тільки в ширину ростеш
Скляні двері старого міського кафе глухо рипнули, впускаючи всередину сирий протяг із вулиці. За дальнім кутовим столиком сиділа Надія, нервово покручуючи в пальцях паперову серветку. Вона поглянула на годинник, а потім перевела погляд на велике вікно, за яким повільно сунулися перехожі. Поруч сиділа Оксана, зосереджено вивчаючи меню, хоча обидві вже давно визначилися із замовленням і … Читати далі