— Тітко Галю, – проговорив він, – Значить так! Ми підписали договір. Виходить дача – моя. Тепер я дарую її вам. Так, усно дарую. Без оформлення. Живіть сто років — ваша дача. Тільки продати її більше не зможете. Для мене ці гроші особливої ролі не грають, а Вітьку вашому ви допомогли. От і вистачить, нічого мати доїти
Галина вже днів п’ять блукала своїм дачним будиночком і ділянкою. Здавалося, щось забула, не доробила, не побачила. Продала дачу. Вона розглядала, чіпала нескінченні дорогі серцю дрібниці — старі зачитані, але улюблені книги, фотографії в саморобних рамочках, ганчірочки в шафі, старий посуд у маминому ще старому різьбленому серванті. Ні, фотографії все ж таки треба забрати. Син … Читати далі