Future Investments

— Це що ти таке купила?! — чоловік грізно навис над дружиною з дитиною і вимагав відповіді. — Це чоботи донечці на зиму. Старі вже їй малі стали. — Ні, це не чоботи, це… слів у мене немає. Який у них розмір? — Костю, ти тільки не хвилюйся. Я, як ти й просив, на виріст … Читати далі

Андрій увірвався в квартиру, кинувши двері і, не знімаючи куртки, швидким кроком попрямував до дружини. — Що це таке? — в його голосі звучало щире обурення. — До мене прийшов штраф. З Рівного! Я ж у відрядженні був! Хто їздив на машині? Марина відірвалася від кухонної стійки, де поралася з посудом, і здивовано подивилася на … Читати далі

— Та хто ти така, щоб мені вказувати! — Зоя Петрівна жбурнула ганчірку просто в обличчя невістці. — У моєму домі живеш, мої харчі їси! Тамара витерла обличчя, стисла кулаки. Третій місяць заміжня, а щодня — наче на полі бою. — Я підлогу мию, готую, перу! Що вам ще треба? — Треба, щоб ти рота … Читати далі

Іван із Тетяною спокійно собі обідали, аж тут двері відчиняються, і до хати заходить якась неохайна жінка. Кинула недбало свій старий рюкзак у куток і каже: — Ну, здорово, батя! — і розкинула руки, мовляв, обійматися прийшла. Іван аж подавився, закашлявся судомно. А Тетяна гнівно: — Ти хто така? І який ще батя? — Жінка … Читати далі

— Не смій їх запрошувати! Чуєш? За жодних обставин! — Та це ж твій день народження. Тридцять п’ять років — серйозна дата. — Плювати. Я їх бачити не хочу. — Стасе, ну скільки можна? Десять років минуло. — І ще десять пройде. І двадцять. Їх для мене не існує взагалі. Ярина сіла поруч, взяла його … Читати далі

— А як тебе звати? Га? Гучніше говори, Данилова Людмила? То ти що, чужа нам? Чому не нашенська, не Кузьменко? Чого прізвище чоловіка не взяла? — бабуся зсунула з голови хустку на плечі й старанно повертала сиву кошлату голову в бік онука та його молодої дружини, намагаючись їх почути. Потім зрозуміла по-своєму, здогадалася все ж … Читати далі

Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли її зупинити. Таня з гуркотом кинула тарілку в раковину. Посудина витримала, не розбилася. Стомлено спершись … Читати далі

— Іди геть!!! Я тобі кажу – йди! Чого ти тут вештаєшся?! — Клавдія Матвіївна з гуркотом поставила на стіл під розлогою яблунею велике блюдо з гарячими пиріжками і штовхнула сусідського хлопчиська. — Ану йди звідси! Коли вже твоя мати за тобою дивитися почне?! Ледацюга! Худий, мов тріска, Саньок, якого ніхто не кликав на ім’я, … Читати далі

— Це тобі, Ніночко, подарунок від мене, — свекруха простягнула коробку і лагідно всміхнулася. Коробочка була невеликою, загорнутою у блискучий червоний пакувальний папір. Можна було подумати, що це книжка чи блокнот невеликого формату в м’якій обкладинці, але за вагою вона була напрочуд легкою. Про подарунок Ніна згадала лише наступного дня, коли чоловік і свекруха поїхали … Читати далі

— Наша ж іменинниця — така господиня, що й годі! Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накритий, — перераховувала свекруха, звертаючись до збентеженої свахи. — Двійку тобі ставлю за виховання доньки! Ніна Іванівна, мама Олени, миттю знайшла вихід, як урятувати іменини доньки. Хоча й чудово розуміла, що ані свати, ані зять не схвалять … Читати далі