Слухай сюди, невістко! Або ти починаєш шукати роботу, або я зміню замки. Крапка, — розізлилася свекруха. — Діана повільно підняла очі, в яких читалося щире здивування. — Що? Про що ви? — Про те саме, — Олена Степанівна витерла стіл кухонним рушником і кинула його на підвіконня. — Три роки. Три довгі роки я терпіла. З мене досить. Діана зробила ковток кави, ігноруючи тон свекрухи. — Олено Степанівно, ви з самого ранку починаєте свої лекції. — Я з самого ранку встигла приготувати сирники, помити підлогу в коридорі та випрати твої джинси, які ти вчора покинула прямо посеред кухні. Прямо тут, Діано. Там, де ми готуємо і їмо. — Я планувала їх закинути в кошик пізніше. — Коли саме? У наступному році? Діана знову відпила кави, демонстративно дивлячись у вікно, ніби розмова її зовсім не стосувалася. — Андрій сказав, що я допомагаю родині, займаючись побутом. — Андрій у мене, м’яко кажучи, не дуже далекоглядний, — спокійно зауважила Олена Степанівна. — Я йому це теж скажу. Не хвилюйся
Затишне місто Боярка, що під Києвом, того ранку зустрічало мешканців сірим небом та пронизливим вітром. На кухні в квартирі родини Семенових було напружено. Олена Степанівна поставила керамічну чашку на стіл з таким різким звуком, що гарячий чай ледь не вихлюпнувся на стіл. Вона перевела погляд на невістку — Діану. Та сиділа в розтягнутому халаті, з … Читати далі