Future Investments

— Оце так! Павло, ти чуєш? — Щось твоя дружинка погано догоджає гостям, треба тобі її виховати краще, — обурився брат чоловіка, але господиня швидко поставила його на місце Жести для спілкування Ці слова стали для неї останньою краплею. Всі роки принижень, всі ці «зауваження», всі ці поблажливі посмішки і покровительські жести — все спалахнуло … Читати далі

На вулиці стояв лютий мороз — мінус двадцять п’ять, і навіть сонце, що яскраво сяяло над містом, здавалося неживим, немов кришталева куля під скляним ковпаком. Ковзанка в міському парку, залита світлом ліхтарів і прикрашена гірляндами, була переповнена: парочки в обіймах, діти з пакетами солодкої вати, підлітки, які робили селфі на тлі льодових скульптур. Весело дзвеніли … Читати далі

Дружина їхала в автобусі й не вижила в дорожній пригоді. Їхнього малюка теж не врятували. У порожній квартирі чекав на нього тільки Джек, – п’ятимісячна смішна вівчарка, – все, що залишилося від колишнього щастя Джека подарувала йому дружина за три місяці до загибелі. Вони хотіли вівчарку. Вона навіть спеціальні курси закінчила, щоб завести цього цуценя. … Читати далі

Моя дружина, зникла безвісти, коли нашій доньці було лише три місяці. Прокинувся в порожньому будинку. Її телефон лежав на стільниці, а її обручка — біля раковини, ніби вона щойно її забула. НІ ЛИСТА. НІ ПРОЩАННЯ. ВОНА ПРОСТО ПІШЛА. Залишилася сама з нашою МАЛЕНЬКОЮ ДИТЯТИНОЮ.Але тоді монітор мовчав. І ліжко поруч зі мною теж. Я простягнув … Читати далі

Він прийшов туди не по диво.Тільки по тарілку гарячого. І саме там, серед білого шовку й дорогих усмішок, його серце впізнало людину раніше, ніж розум устиг злякатися. Хлопчика звали Ілко. Йому було десять. У нього не було ні мами, ні тата. Принаймні таких, яких він пам’ятав. Ще зовсім малим, десь років у два, його знайшов … Читати далі

Того дня дощ ішов дрібний, упертий. Не злива. Не гроза. Такий дощ, що сідає на плечі, на чорні хустки, на жовту фарбу труни й робить усе ще тяжчим. У дворі нашої хати поставили дві дерев’яні лави, а на них — труну. Лакована, жовта, аж неприродно яскрава на тлі мокрої землі. Над старою бляхою на літній … Читати далі

Коли чоловік сказав, що йде з сім’ї, він навіть не кричав. Отак просто. Стояв посеред кімнати, вже зібраний, із сумкою біля дверей, і говорив так спокійно, ніби не розбиває мені життя, а просто попереджає, що затримається на роботі. Сказав, що нам із донькою лишається квартира. Що кредит за ремонт він далі платитиме. Що, мовляв, у … Читати далі

Коли степовий вітер бився в шибки, як поранений звір, я вже знала, чим скінчиться ніч. Я натягала на плечі стару вовняну хустку, переходила двір повз хлів, повз колодязь, повз собаку на ланцюгу, що ліниво підіймав морду, і йшла до його кімнати. Серце калатало так, ніби щоразу було вперше. Хоч давно вже не було вперше. Хутір … Читати далі

Я ніколи не забуду, як мій телефон завібрував на білому скатерті. Між келихом червоного вина й тарілкою з охололим судаком. Такий дрібний звук. Майже безглуздий. Я глянула на екран. Писав мій чоловік. “Застряг на роботі. З другою річницею, кохана. Я все поясню пізніше.” На секунду я все одно захотіла йому повірити. От чесно. Навіть сидячи … Читати далі

Мене звати Людмила. Мені тридцять один рік. Мене виставили з дому рівно через двадцять чотири години після кесаревого розтину. Не з моєї квартири. З квартири моїх батьків на Троєщині. Там я мала відновитися після лікарні. У нашій з чоловіком квартирі саме латали труби, через що спальня перетворилася на склад будматеріалів. Мій Андрій поїхав до аптеки … Читати далі