— Алло? — голос у слухавці був жіночий, чужий і водночас надто впевнений, ніби ця людина вже давно почувалася господинею всього, що колись було Кірі близьким.
Кіра на мить завмерла, стискаючи телефон так, що побіліли пальці. Вона відразу впізнала цю інтонацію. Не за тембром, ні. За манерою говорити: без зайвих слів, із легким присмаком зверхності. Так говорять люди, які наперед знають, що їм “нічого за це не буде”. — Добрий день, — обережно сказала Кіра. — Це Кіра. Можна тата? У … Читати далі