Чому в нас знову вдома порожньо, наче ми тільки переїхали? Ти ж казала, що ходила на ринок! — А тому, що на ринку за красиві очі сиру не дають. Зате твоїй рідні всім добре живеться, і в тебе в кишені новенький телефон сяє, — тихо відповіла Надія. Вона навіть не повернулася до чоловіка. Стояла перед прочиненими дверцятами холодильника й уважно роздивлялася полиці, хоча знала там кожну річ напам’ять: маленький шматочок масла, пів пляшки кефіру та кілька яєць. Ярослав стояв у передпокої. Щойно зняв куртку й поставив на підлогу маленький тонкий пакет, у якому лежав лише буханець сірого хліба та пакет знежиреного молока. Надія повільно зачинила дверцята, взяла зі столу каструлю, де на дні залишилося трохи вчорашньої гречки, і поставила її на плиту. Голос у неї був зовсім спокійний, без сліз чи роздратування. — Я просто хочу зрозуміти, Ярославе. Ти приходиш і дивуєшся, чому немає вечері. А я стою і думаю: чому в нас наприкінці кожного місяця одне й те саме? Чоловік тільки махнув рукою, пройшов на кухню й важко опустився на стілець. Останнім часом він завжди здавався виснаженим. Не стільки від щоденної праці, скільки від постійного відчуття, що всі навколо від нього чогось чекають
— Чому в нас знову вдома порожньо, наче ми тільки переїхали? Ти ж казала, що ходила на ринок! — А тому, що на ринку за красиві очі сиру не дають. Зате твоїй рідні всім добре живеться, і в тебе в кишені новенький телефон сяє, — тихо відповіла Надія. Вона навіть не повернулася до чоловіка. Стояла … Читати далі