Твій любий старший син уже третій рік не платить ані копійки на власну дитину, а ти розповідаєш усім за столом про його великі закордонні заробітки? Ці слова впали в простір зали так просто й спокійно, що гості навіть не одразу второпали, що саме відбувається. А починалося все зовсім з іншого. — Андрійку, ну що ти за людина така невправна! — Надія Петрівна стояла посеред своєї вітальні, склавши руки, і в її голосі вчувався той звичний докір, до якого в цій родині вже давно всі звикли. — Скільки років одружений, а так і не навчився виглядати пристойно. На ювілей до рідної матері прийшов, а сорочка ніби поспіхом прасована, краватка набік. Глянути соромно перед людьми. Андрій мовчки поправив комір. Він не сперечався. Він узагалі рідко сперечався з матір’ю, бо знав: будь-яке заперечення лише затягне розмову ще на пів години. Марина стояла трохи збоку, біля вікна. Вона розглядала сірий осінній двір, де повільно кружляло жовте листя. За майже десять років подружнього життя вона виробила в собі корисну звичку: чути голос свекрухи, але не впускати образи всередину. Це було схоже на шум старої побутової техніки десь у сусідній кімнаті — гуде собі й гуде, головне не зосереджуватися
— Твій любий старший син уже третій рік не платить ані копійки на власну дитину, а ти розповідаєш усім за столом про його великі закордонні заробітки? Ці слова впали в простір зали так просто й спокійно, що гості навіть не одразу второпали, що саме відбувається. А починалося все зовсім з іншого. — Андрійку, ну що … Читати далі