— Ти хоч уявляєш, як ми живемо? — Я не уявляю, Аліно, я бачу, — не повертаючись, рівно відповів він. — І бачу я, що ти вкотре прийшла з кислою міною і готовою історією про те, як несправедливий до вас з Ігорем цей світ
— Ти хоч уявляєш, як ми живемо? — голос Аліни, тонкий і скигливий, був першим, що порушило умиротворену тишу просторої вітальні. Вона, не роззуваючись, пройшла вглиб кімнати й плюхнулася на край дорогого шкіряного дивана, всім своїм виглядом зображуючи смертельну втому. На ній були джинси, які, мабуть, колись сиділи ідеально, але тепер неприємно обтискали розповнілу фігуру, … Читати далі