Життя Надії змінилося напрочуд швидко і несподівано навіть для неї самої. Раніше її ранок починався о шостій: треба було зварити каву чоловікові, посмажити яєчню або наліпити свіжих сирників, зібрати йому обід на роботу, попрасувати сорочку. Тепер вона прокидалася о пів на восьму від сонячного променя, що падав на подушку. Пила зелений чай повільно, дивлячись у вікно на старі клени. Ніхто не квапив, ніхто не бурчав через недосолений суп чи не так складену газету. Звісно, грошей стало менше, адже зарплата бібліотекарки ніколи не була великою. Але, як з’ясувалося, і витрат без дорослого вибагливого чоловіка стало значно менше. Їй самій вистачало простої їжі: трохи сиру, свіжих овочів, каші, фруктів. Одного дня до бібліотеки зайшла її давня знайома, пані Лариса, яка тримала невелику майстерню з пошиття штор та домашнього текстилю. — Надійко, виручай, — сказала вона, розглядаючи полиці з книгами. — У мене помічниця поїхала доньці допомагати з дітьми, а замовлень повно. Я пам’ятаю, ти колись такі вишивки неймовірні робила, і шиєш чудово. Можеш узяти кілька замовлень додому на підробіток? Оплату гарантую добру
— Надіє, твій Василь щойно зайшов у третій під’їзд під руку з тою рудою вчителькою зі школи, — тихо промовила кума, відводячи погляд убік. Надія тримала в руках тарілку з гарячими голубцями. Пар підіймався до стелі, лоскотав ніс запахом тушкованої капусти та кропу. У вітальні лунав сміх. Дзвеніли кришталеві келихи, грала музика, гості перебивали один … Читати далі