Злива була настільки сильною, що, здавалося, небо вирішило вилити все відразу. Олег з досадою натягнув капюшон і вийшов із затишного супермаркету прямо в сиру, сіру осінь. В обох руках – пакети зі звичайними покупками: хліб, молоко, макарони, трохи овочів. Нічого… Продовжити читання →

Олена розкладала таблетки по комірках тижневого органайзера, коли почула схвильований голос мами з кухні: — Олеже, тільки приїжджай обережно, сусіди не повинні бачити документи… Так-так, все як домовлялися. Рука завмерла над пляшкою з серцевими краплями. — Катю теж привези, нехай… Продовжити читання →

— Ти знову м’ясо з картоплею пересолила, ти на смак-то сама пробувала?! — голос Сергія, низький і стиснутий від злості, розірвав вечірню тишу. Олена мовчки відсунула тарілку вбік. Вона вже давно не сперечалася. Не доводила. Не виправдовувалася. Тільки поглянула на… Продовжити читання →

— Ну, що, дорогі гості? Наїлися? Вам все сподобалося? — запитала Юля, вставши на чолі великого столу. — Так, сестричко, — задоволено вимовив Борис, — ти, як завжди, на висоті! — Згодна на всі сто! — підтримала брата Наталя. —… Продовжити читання →

— Валеро, ти жартуєш? — Дарина дивилася на чоловіка широко розкритими очима. — Чому жартую? Ти взагалі мене чуєш? У нас великі проблеми з податковою. Їх, в принципі, можна вирішити, але потрібно, щоб фірма належала на паперах одній людині. Тоді… Продовжити читання →

— Впізнала? — голос у слухавці був до нудоти знайомим. М’який, вкрадливий, той самий, що колись обіцяв вічність. Я мовчала, дивлячись на візерунки інею на шибці. Дзвінок від колишнього чоловіка, Дмитра, через два роки майже повного забуття — це не… Продовжити читання →

Пенсія… Дивне слово. Микола, який пропрацював тридцять п’ять років на заводі, так і не звик до того, що життя може бути іншим. Тепер не треба підхоплюватися під дзвінок будильника, поспішати на автобус або слухати вказівки майстра. Дні розтягувалися, як стара… Продовжити читання →

-Мамо, я сьогодні у Вероніки переночую, нам до заліку треба готуватися. Можна? -Добре, але тільки вчасно лягайте спати. -Звичайно, мамочко. -А де Оксана, – запитує батько ввечері, – вже пізно. -Вона пішла до Вероніки переночувати, готуються до заліку. -Мені це… Продовжити читання →

– Одна ти будеш. Зріст майже 1,90, вага чимала. Була б худа, то хоч на подіум. А тут! Хто на таку зазіхне? – журилася тітка Катя, дивлячись на Віру. Та стояла біля дзеркала і з ненавистю дивилася на себе. Над… Продовжити читання →

Аліна сиділа в кріслі бабусі і дивилася на родичів, які зібралися у вітальні. Квартира в центрі, з високими стелями, здавалася занадто великою для цієї розмови. За вікном шуміло вечірнє місто, а тут панувала тиша, яку порушувало лише цокання старовинного годинника… Продовжити читання →