“-Ти там поприбирай, потім зустрінеш батька і їдь до нього на якийсь час, він звик до своєї квартири, не сюди ж його перевозити. Поживи там, поки він відійде трохи

“-Ти там поприбирай, потім зустрінеш батька і їдь до нього на якийсь час, він звик до своєї квартири, не сюди ж його перевозити. Поживи там, поки він відійде трохи Тетяна приготувала сніданок, почала накривати на  стіл і як завжди віддано дивилася на чоловіка, чекаючи на його побажання. Павло втупився в телевізор і механічно жував. На дружину він … Читати далі

“Чоловік на пів ставки…

– Чудово! Зробив дружині ляльку – і до мами під спідницю? Ні, синку, так не вийде. Я тебе ховати не буду. – Та до чого тут ховати? Я ж не зовсім… Просто видихнути хочу, розумієш? Там вона репетує, плаче, потім вибачається, потім знову репетує… У мене настільки нерви на межі, що вже чуже дихання бісить! … Читати далі

“– Так, ану, швидко збирай свої речі, і щоб за п’ять хвилин тебе тут не було!

“– Так, ану, швидко збирай свої речі, і щоб за п’ять хвилин тебе тут не було! Не встигнеш за п’ять хвилин – вилетиш із квартири голою, – спокійно сказала Ліля. – А ти штани одягни! З тобою буде окрема розмова… – Лілю, – сказав за вечерею Микита, – я з понеділка якийсь час буду вдома … Читати далі

“– Андрію, мені здається, твоя мати збожеволіла!

“– Андрію, мені здається, твоя мати збожеволіла! Та в неї просто дах поїхав! Ну яке кохання у її віці?! – сказала Алла чоловіку – Ніно Іванівно, сьогодні в Іллі батьківські збори о шостій годині. Вам треба буде сходити до школи, бо ми з Андрієм не встигнемо. – А, щоб ви не забули, я вам о … Читати далі

“– Оленко, не плач. Все буде добре, – Валерій Миколайович обійняв мене за плечі, коли я плакала на кухні після чергової сварки з його сином. По-батьківськи. Тоді я зрозуміла, що полюбила свекра більше, ніж свого чоловіка. Не як жінка чоловіка, а як дочка батька, якого в мене ніколи не було

– Оленко, не плач. Все буде добре, – Валерій Миколайович обійняв мене за плечі, коли я плакала на кухні після чергової сварки з його сином. По-батьківськи. Тоді я зрозуміла, що полюбила свекра більше, ніж свого чоловіка. Не як жінка чоловіка, а як дочка батька, якого в мене ніколи не було. – Я більше не можу, … Читати далі

“– З двадцяти шести років, поки ми були в шлюбі, ти працювала лише вісімнадцять!

“– З двадцяти шести років, поки ми були в шлюбі, ти працювала лише вісімнадцять! І то половину цього – на пів ставки! Про який поділ майна ти можеш говорити? – усміхнувся Микола. Та не все сталося, як думалося… – Так, виявляється, розлучення – це не лише неприємна, а й досить дорога справа, – думала Світлана, … Читати далі

“-Готуєш поминальний стіл, а кажеш, що все добре, – плакала Ніна. – Надя, що з тобою?

Ніна вже хотіла іти спати, як раптом на телефон прийшло повідомлення з незнайомого номера: «Мами не стало. Поминки 1 листопада». Вона швидко подзвонила і переговорила зі своїми сестрами та братами. Усі отримали такі повідомлення. Ті, що жили далеко від маминого будинку вже зібралися і щоб встигнути, виїжджають у ніч… Ніна мала ще трьох сестер і … Читати далі

“– Я кому сказав – переписуй! Так і будеш все життя гірше за інших! А я з тебе хочу зробити людину! – почула Яна голос цивільного чоловіка Ігоря, не встигнувши увійти до передпокою

– Я кому сказав – переписуй! Так і будеш все життя гірше за інших! А я з тебе хочу зробити людину! – почула Яна голос цивільного чоловіка Ігоря, не встигнувши увійти до передпокою. – Відчепись від мене! Я закреслив і написав вище. Ірина Іванівна нам дозволяє так… – відповів йому син Яни, одинадцятирічний Андрій. – … Читати далі

“– Або свекруха продає дачу, або ми розлучаємося, – поставила ультиматум дружина

– Свекрушенько, продайте дачу! Дайте нам мільйон на квартиру! – Марина вкотре завела свою пісню, щойно переступивши поріг. Я різала помідори для салату. Руки так і тремтіли від злості, але намагалася не показувати. Ніж стукав по дошці голосніше, ніж зазвичай. – Марино, ми ж вже це обговорювали. Дача не продається! – Та що ви робите … Читати далі

“– Твій хлопчик… Оленко, адже це єдине, що в мене залишилося від мого Вадика, – схлипнула Лариса Костянтинівна. – Розумієш, я зовсім одна, у мене в усьому світі немає більше нікого… – І тому ви раптом згадали про існування у вас онука, – примружившись, закінчила за неї Олена. – Через п’ятнадцять років прийшли сюди і просите мене дозволити вам з ним спілкуватися!

– Оленко! Почекай! Олена, що вже підійшла до своєї машини, здивовано обернулася. До неї від сусіднього будинку поспішала невисока жінка похилого віку. – Ну нарешті знайшла тебе! – Ще здалеку вигукнула вона. – Слава Богу! За колишнім місцем проживання сунулась – сказали, що переїхали ви, а куди – ніхто не в курсі! Олена спочатку навіть … Читати далі