– Ольго, ну куди ти лізеш? Навіщо тобі чужу дитину виховувати? Мало чоловіків бездітних, чи хоча б щоб дружини колишні дітей виховували? – Мамо, ну а що робити? Дружина Коли пішла з життя, син лишився. Допомагати з дитиною нема кому, батьки Колі далеко. У його дружини батьки вде давно немає. Ні в дитбудинок же пацана […]
Чоловік дружині зателефонував. Він у відрядженні, причому далеко від дому: «Катю, приїде мій батько, зупиниться у нас на три дні. Прийми по-людськи»
Вона засмутилася і захвилювалася. Якось приїжджала свекруха, і Катя про себе називала її зміючкою. Такої прикрої жінки Катя ще не зустрічала. У душу лізла, повчала на кожному кроці, втручалась у їхні сімейні справи. Навіть коли нікого вдома не було, у шафах рилася. Це одразу ж помітно, бо Катя знала, що речі завжди лежали на звичних […]
– Ні, я думаю, сюди нікого приводити не треба, – відповів Сергій абсолютно серйозно, – будинок, це наша тиха гавань
Коли всі гості роз’їхалися після весілля доньки, і у квартирі настала, нарешті, тиша, Злата плюхнулася в крісло, витягнувши втомлені ноги. – Невже все? Думала, це ніколи не закінчиться. Звідки в нас стільки родичів? – Сподіваюся, Поліна не надумає вдруге виходити заміж, – бурмотів Сергій, відкинувшись на спинку дивана і заплющивши очі. – Хоча, мені цей […]
– Так, люба, вимітайся з нашої квартири, поки я тобі волосся не повидирала. Вставай, і на вихід! Геть! Щоб більше я тебе тут не бачила! Віталік мені самій потрібний, зрозуміло?
– Алло, Наталко, привіт! Виручиш колишнього чоловіка? – Привіт, Віталіку! Ти про що? Як я тебе повинна виручити? Гроші потрібні, чи що? – Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Усього на один вечір. – Навіщо? Що там у тебе відбувається, Віталю? – Та почав зустрічатися […]
А в цей час біля ресторану стояла Марія Петрівна. Вона довго вагалася: зайти чи ні? Її ж не запрошували. Але серце не витримало – поїхала сама, сподіваючись, що невістка зрадіє. Вона зайшла. Її зустрів адміністратор: – Ви до кого? – Я… до невісточки, в неї сьогодні день народження. Я – свекруха. Адміністратор пішов кликати. Світлана, почувши, що прийшла свекруха, зблідла. – Що вона тут робить? – шепнула. – Хто її кликав? Подруги перезирнулися. Ігор підвівся: – Я піду зустріну. Він вивів матір у коридор. – Мамо… Чому ти не сказала, що приїдеш? – Синочку, я ж хотіла сюрприз зробити. От подаруночок принесли… золотий ланцюжок для Світланки. Вона ж у нас молода, гарна, хай носить. Ігор глянув на коробочку й відчув сором
Світлана давно мріяла про свій ювілей. Тридцять років – не аби-яка дата. Вона орендувала гарний зал у ресторані, замовила музику, сукню купила ще за кілька місяців. Хотіла, щоб все було «як у людей» – красиво, по-сучасному, щоб гості потім ще довго згадували. Але було одне «але». Свекруха, Марія Петрівна. Жінка з села, добра, але проста. […]
– Ти, синку, сім’ю завів – тобі дружину й утримувати! Досить ходити до нас, як до банкомату, – прошипів батько
– Я втомилася! Чуєш, Антоне? Я більше не можу так жити! Ганна стояла посеред кухні у футболці з чужим логотипом та в м’ятих шортах. У руках – кухоль з охолодженим чаєм, на обличчі – злість і втома. – Місяць! Ми місяць, як одружені були, і я вже тоді просила винайняти квартиру. А ти все: “Тут […]
– Я ж її утримую! – Утримуєш? Ти думаєш, цього достатньо? – А що ще треба? Шуби? Діаманти? Не заробив я на діаманти! – Поваги треба, Славко! Простої людської поваги!
– Ларисо! Що є жерти? – голос Слави гримів по всій квартирі. – Я годину тому прийшов додому! Олег застиг у передпокої. Щойно переступив поріг, а вже хочеться розвернутися та піти. Це точно той самий Славко, з яким вони в дитинстві ганяли по двору на великих? – Іду, йду! – із кухні вибігла жінка. Худа, […]
Як корисно іноді опинитися у потрібний час у потрібному місці…
У п’ятницю перед обідом у бухгалтерію зайшла усміхнена Римма Олексіївна. – Дівчатка, все – наказ підписаний, з понеділка я на пенсії, – сказала вона. – Вітаємо, – в один голос відгукнулися чотири жінки різного віку. – А в мене для вас ще одне повідомлення, – сказала Римма Олексіївна, – я попросила начальника сьогодні відпустити всіх […]
— Знову дівчинка? Це якась насмішка! — Олена Михайлівна жбурнула результат УЗД на стіл. — У нашій родині чотири покоління чоловіків працювали на залізниці! А ти що принесла? — Галинку, — тихо відповіла Анна, погладжуючи живіт. — Ми назвемо її Галинкою
— Знову дівчинка? Це якась насмішка! — Олена Михайлівна жбурнула результат УЗД на стіл. — У нашій родині чотири покоління чоловіків працювали на залізниці! А ти що принесла? — Галинку, — тихо відповіла Анна, погладжуючи живіт. — Ми назвемо її Галинкою. — Галина… — протягнула свекруха. — Ну, хоч ім’я нормальне. Тільки який з неї […]
Галина часто казала сусідкам: – За Катерину я спокійна: вона в місті, у достатку. А от за Софію серце щемить – тяжко їй буде в житті… Час минав. Катерина в місто маму не кликала, і сама не часто приїжджала. Здавалося, що село їй чуже, а хата батьківська – зайвий тягар. Софія ж, хоч і мала клопотів по горло, завжди знаходила час. То город перекопає, то мамі щось привезе, то дітей залишить, аби та не сумувала. Одного разу Галина захворіла серйозно. Ноги підводили, серце не давало спокою. Вона подзвонила старшій доньці: – Доню, може, приїхала б, побула трохи зі мною? Щось мені зле… У слухавці почулася холодна відповідь: – Мамо, я зараз дуже зайнята
У Галини було дві доньки. Мама завжди вважала, що любить обох однаково, але водночас визнавала, що більше пишається старшою. Старша, Катерина, ще зі школи була перша красуня. Всім усміхалася, мала легку вдачу й гострий розум. Недарма швидко влаштувалася в місті, а там і заміж вийшла за заможного чоловіка. Квартиру купили, машину мали, на море їздили. […]