“– Твій хлопчик… Оленко, адже це єдине, що в мене залишилося від мого Вадика, – схлипнула Лариса Костянтинівна. – Розумієш, я зовсім одна, у мене в усьому світі немає більше нікого… – І тому ви раптом згадали про існування у вас онука, – примружившись, закінчила за неї Олена. – Через п’ятнадцять років прийшли сюди і просите мене дозволити вам з ним спілкуватися!
– Оленко! Почекай! Олена, що вже підійшла до своєї машини, здивовано обернулася. До неї від сусіднього будинку поспішала невисока жінка похилого віку. – Ну нарешті знайшла тебе! – Ще здалеку вигукнула вона. – Слава Богу! За колишнім місцем проживання сунулась – сказали, що переїхали ви, а куди – ніхто не в курсі! Олена спочатку навіть … Читати далі