Галю, я йду від тебе. До Надії. Вона готує так, як колись моя мама. Нормальні котлети, товчену картоплю, справжній наваристий борщ. А в тебе що? То листя якесь у мисці, то макарони з сиром, то курка суха. Я чоловік, я важко працюю, мені потрібна звичайна людська їжа. Василь сказав це спокійним голосом суботнього ранку. Я саме стояла біля плити й перемішувала великою дерев’яною ложкою борщ. Величезна баняк на п’ять літрів, старий, надійний, ще з нашого весілля. Борщ варився на добрій яловичій кістці з м’ясом, із домашнім квасолевим наваром, із тертим буряком, який я власноруч стушкувала з томатом, і з часниковою заправкою наприкінці. Я повільно поклала ложку на підставку. Повернулася до чоловіка. — Василю, повтори, будь ласка. Особливо оте про листя і суху курку. — Галю, та що повторювати? Ти сама все знаєш. Захопилася своїм здоровим харчуванням, я все розумію, тобі для фігури треба. Але мені треба нормально їсти. Я за кермом цілий день, у рейсах, втомлююся. А Надія — вона господиня від Бога. У неї завжди є перше, друге і компот
— Галю, я йду від тебе. До Надії. Вона готує так, як колись моя мама. Нормальні котлети, товчену картоплю, справжній наваристий борщ. А в тебе що? То листя якесь у мисці, то макарони з сиром, то курка суха. Я чоловік, я важко працюю, мені потрібна звичайна людська їжа. Василь сказав це спокійним голосом суботнього ранку. … Читати далі