Коли замок клацнув, на порозі з’явився Назар. Він роззувся, кинув сумку на пуф у передпокої й одразу пройшов до кухні, навіть не помивши рук. — Чим це так дивно пахне? — замість привітання мовив він, принюхуючись до пари над деком. — Це італійська запіканка, любий. Вітаю з нашою річницею! — я спробувала посміхнутися, хоча всередині вже зародилося знайоме почуття тривоги. Назар сів за стіл, присунув до себе тарілку й з недовірою колупнув виделкою страву. — Запіканка? Насте, ми ж прості українці. Моя мама завжди казала, що чоловіка треба годувати зрозумілою їжею. Пам’ятаєш її борщ із пампушками або домашню печеню? Посмішка миттєво зникла з мого обличчя. Я сіла навпроти. — Назаре, я працювала допізна. Я дуже старалася приготувати щось особливе для нас двох. — Моя мама теж працювала, — впевнено відповів чоловік. — Але вдома завжди була перша страва, друга й компот. У хаті панував порядок, а випрасувані сорочки чекали батька в шафі. Вона ніколи не нарікала на втому. Жінка має дбати про затишок, тобі варто брати з неї приклад
— Якщо мої страви здаються тобі дивними, то чому б тобі не вечеряти у матері? — це питання підвела риска під п’ятьма роками нашого шлюбу. Усе почалося з того, що я провела на роботі понад дев’ять годин, розробляючи складні креслення для нового будівництва. Після виснажливої зміни я повернулася додому, завітала до магазину та взялася готувати … Читати далі