Потрапила я якось до лікарні. Бувають іноді зі мною такі казуси. І занесло долею в гiнeкoлoгiчнe відділення. А там не відділення, а збори жіночих доль. Що не історія хвoрoби, або історія кохання, або історія розпачу. Джерело. Одна з пацієнток якось особливо виділялася на загальному тлі. Було їй тоді років сорок п’ять, і була вона дуже хороша … Читати далі
«Певно, ви ніколи не були молоді». Маршрутку штурмували, наче вoрожі позиції. Час «пік». Люди поверталися з роботи і прибували на вокзал приміські електрички. Ще й дощ почав накрапати. З двома непідйомними торбами Ліда ледве запхалася в автобус. Водій віз пасажирів так, наче то були мішки з картоплею. Коли вчергове різко загальмував, дівчата, які стояли поряд, … Читати далі
Коханий став затримуватися на роботі. Спочатку нічого особливого я в цьому не знаходила, робота є робота, а щастя – в невіданні. Але мобільний все рідше співав мені: «Катя, візьми телефон! Це він», а домашній лунав трелями маминого номера і дзвінками подружок. Повертався суджений втомленим і в легкому шлейфі жіночих ароматів, я ж героїчно мовчала і … Читати далі
Тролейбуси ледве повзли слизькими вулицями. Потрібного, як на зло, не було. Володимир поспішав на день народження до товариша. Уявляв, як там, у теплій кімнаті, уже веселяться друзі. А він тут, мерзне, під цим суцільним снігопадом. Викликати таксі теж було неможливо. Вулиця порожніла. Більшість людей ішла пішки. Володимиру – в інший кінець міста. Ні, якби ще … Читати далі
У приймальні лiкаря – великий натовп. Кожна тут – майбутня мама. Неля набрала повні легені повітря. Вона завжди так робила, коли серце шалено калатало в грyдях. Сьомий візит. За останні три тижні. Загpоза занадто велика. Нyтрощами відчувала – щось не так. – Лознякова! – Почула вона, як крізь туман. Підвелася повільно. Коліна тpемтіли. У кабінеті … Читати далі
19-річним Андрій поїхав з Закарпаття на заробітки в Італію. Він був красень – високий, ставний. Тож італійки кидали на нього оком. Але він байдуже сприймав усі ті зацікавлені погляди. Хлопці з бригади жартували над ним, що міг би підхопити якусь мільйонершу і не мордуватися на будівництві. Але якось кохання наздогнало і Андрія. Він по самі … Читати далі
Дітей багато не буває. Я — заробітчанка. Тут, у чужій країні, маю вечорами багато часу, тож або вишиваю, або читаю улюблену газету. І натрапила в ній на розповідь Отця Миколи Суса «Небажаним, ненародженим». Передусім прошу вклонитися тим людям, котрі поставили пам’ятник нашим діточкам. Дозволю собі так написати, бо всі ми, жінки, у той чи інший … Читати далі
– Нема чого підглядати, як начальство живе, – відповів Борис Петрович на докір дружини, навіщо, мовляв, від людей відгороджуватися таким високим парканом. Борис Петрович усе життя в чиновниках ходив. Містяни його недолюблювали. Пихи й гонору мав багато. Навіть родичів поділив на «бідних» і «таких собі». Нарікав, що з сусідами не пощастило: занадто прості для його … Читати далі
– Мам, я їду на кілька місяців на заробітки в столицю. – Добре, синку. А як же Аня, ти сказав їй? – З Анею ми розійшлися, пробач, не сказав тобі. Ми абсолютно різні люди, на жаль, нам не по дорозі. Син зустрічався з Ганною вже рік, не раз дівчина була у нас вдома, мені вона … Читати далі
Ще ніколи Марія не відчувала себе такою самотньою. І наче велика рідня є у неї, та й, зрештою, сім’я. Щоправда, єдина донечка із зятем та внучкою мешкають у сусідньому місті. Та хоч щодня зідзвонюються і годинами говорять по телефону, із настанням сутінків до неї приходить ота самотність. Марія з острахом і небажанням очікувала ночі, знала, … Читати далі