– Мишко більше не ходитиме до вас, – сказала сусідка, не чекаючи запитань, – нам так спокійніше. – Чому? – Запитала Єлизавета Петрівна. – Тому що він надто прив’язався до вас. А ви чужа. Ми не хочемо, щоб він страждав, коли вас не стане
Єлизаветі Петрівні було сімдесят три. Вона жила сама у маленькій квартирі на третьому поверсі старого панельного будинку. У її квартирі пахло старим папером, сухими квітами та самотністю. Діти дзвонили раз на місяць, онуки ще рідше. Спочатку Єлизавета Петрівна сумувала, сильно страждала, а потім звикла. Навчилася не чекати й розважатися на самоті. Вона багато читала, дивилася … Читати далі