Червневий вечір у Миргороді видався лагідним. Сонце повільно котилося за обрій, забарвлюючи білі стіни хати Степана та Марії в ніжно-рожевий колір. На кухні кипів великий баняк борщу, аромат якого лоскотав ніздрі й обіцяв ситну вечерю. Марія якраз додавала останню дрібку кропу, коли двері з гуркотом відчинилися. — Маріє, біда! Все пропало! — Степан влетів на […]
– Захаре, ти мене вибач, але я не знаю цю Леру. Мене запросила моя сусідка Лера і дала адресу, а сюди привіз мене таксист
За тиждень до Нового року Ярина отримала сильний стрес і розчарування. Вона чекала подарунка від чоловіка, сподівалася і думала,що він піднесе їй путівку на двох до Туреччини. Вони це обговорювали ще на початку року, бо того разу вони не змогли полетіти, захворіла його мати, і довелося Ярині доглядати за нею майже місяць. Після роботи їхала […]
Дізнавшись, що саме подарували свекри на наше весілля, мої батьки одразу забрали всі конверти із подарованими грішми. “Домовленість була геть іншою”. – сказала мама безапеляційно. “Знаємо ми таких хитрих”
Дізнавшись, що саме подарували свекри на наше весілля, мої батьки одразу забрали всі конверти із подарованими грішми. “Домовленість була геть іншою”. – сказала мама безапеляційно. “Знаємо ми таких хитрих”. Аби я знала чим завершиться весілля, то б ніколи не погодилась на те, аби влаштовувати цю забаву. Однак, батьки з обох сторін наполягали на святкуванні і […]
– Зоя, неси швидко всі свої гроші, моя матуся хоче собі дачу – Заявив мені чоловік
Діма, мій чоловік, вразив мене нещодавно своїм лицемірством. Замість того, щоб просто озвучити свою шалену ідею, він влаштував таке, шапіто, що хоч святих виноси, як казала моя бабуся. Дізнавшись же справжню природу його викрутасів, мені стало так бридко на душі, наче мене виваляли в багнюці. Зрозуміло єдине, якщо у відносинах з’являються такі обставини, тут і […]
— Тетяно, ти де? Ми з мамою чекаємо на тебе, чекаємо. А тебе все немає, – почула Таня нетерплячий голос чоловіка.
— Тетяно, ти де? Ми з мамою чекаємо на тебе, чекаємо. А тебе все немає, – почула Таня нетерплячий голос чоловіка. — Уже йду. На роботі затримали, – Таня не стала розповідати, що просто повільно йшла додому, насолоджуючись передостаннім днем року, що минає. З неба сипався м’який сніжок, при цьому чомусь яскраво світило сонце. Міські горобці тут і там цвірінькали […]
Зараз не найкращий час для таких розмов. Ще й дев’яти днів не минуло, а ми вже ділимо спадщину. – А коли буде найкращий час? – не вгавала сестра, поправляючи дорогу сукню. – У мене діти ростуть, їм потрібно десь жити, розвиватися. А ви з Романом і так непогано влаштувалися у столиці. Роман, чоловік Катерини, стояв біля дверей і зосереджено розглядав старе фото на стіні, намагаючись вдавати, що він не чує цієї розмови. Його погляд був спрямований кудись повз людей. Назар, чоловік Мар’яни, сидів за столом і мовчки гортав стару газету. Він знав свою дружину: вона терпіти не могла конфліктів, особливо в таку хвилину, але несправедливості не терпіла ще більше. – Катю, давай по суті, – озвався Назар. – Хата велика, садок доглянутий. Батьки все життя сюди вкладали. Мама завжди казала, що це місце для всієї родини. – Мама багато чого казала, – перебила Катерина. – Але саме я привозила сюди онуків на все літо. Саме мої діти бігали цим подвір’ям, поки ви займалися кар’єрою. Мар’яна відчула, як у грудях стає тісно. Вона згадала, як кожні вихідні, попри втому після робочого тижня, вони з Назаром їхали сюди. Як фарбували паркан, як садили молоді яблуні, як купували мамі ліки, про які та ніколи не просила
– Ти думаєш, що батьківська хата належить лише тобі, бо ти тут частіше бувала? – Катерина стояла посеред затишної вітальні, де ще пахло лісовими травами та свіжою випічкою, хоча господарки дому вже не було. Мар’яна повільно підвела очі на сестру. Вона щойно закінчила складати мамині речі в стару дерев’яну скриню. Її пальці все ще відчували […]
– Не переживай, у мене не може бути дітей. Я така сама, як і ти, я теж нікому не потрібна, – говорила Інна. – Ми просто створені один для одного
– Дмитро, ми в суботу на день народження Славка зберемося. Посидиш із нами? Я Інну запросила, тобі сподобалося тоді, як ми всі разом співали. Ну що, прийдеш? – Марина багатозначно посміхнулася. Дмитро згідно кивнув: – А як же, ну звичайно я прийду до брата на день народження. – Тоді до суботи, до двох на тебе […]
Сестра чоловіка щодня приходила до нас вечеряти, поки я не дала відсіч
Сестра чоловіка Марійка, близько двох тижнів, щовечора після роботи, зазирала до нас на вечерю.Їй було трохи за тридцять, але вона досі не мала ні сім’ї, ні дітей. Місяць тому вона орендувала поряд із нами квартиру, тому дорогою обов’язково заходила вечеряти.Марія закінчувала роботу приблизно в той час, коли ми сідали за стіл. Я була близько п’яти […]
– Знову, Зіно, у тебе безлад. Валяється все. Пил на підлозі не витерто. Весь час хотіла поставити тобі запитання — а в яких умовах ти виховуєш моїх онуків? А? Повна антисанітарія!
– Нарешті! Стукаю, стукаю! Скільки я ще маю під дверима стояти? Як бідний родич! — тільки-но переступивши поріг, обурювалася Вікторія Віталіївна. Зіна зітхнула. На жаль, свекруха завжди приносила з собою головний біль та поганий настрій. Але Зіна, щоб не засмучувати дітей, через силу посміхнулася і відповіла: – Доброго дня. Домофон зламаний, майстер тільки завтра буде. […]
Скоро втечу звідси. — І куди рвонеш? — Маю знайомого у Львові. Туди й поїду. Почну нарешті жити по-людськи. Ту ніч Ірина не спала. А вранці Олег поставив крапку: — Усе. Обирай: або вона їде з цього дому, або йду я. І Ганнусю заберу із собою
Вночі Ірина часто прокидається від одного й того ж сну. Їй сниться маленька дівчинка з величезними, наляканими очима. Вона тягне рученята в темряву і надривно кричить: — Мамо! Мамо! Ірина схоплюється з ліжка, хапається за серце, а навколо — лише глуха, порожня тиша. У цій квартирі давно ніхто не кричить і не б’є посуд. Але й […]