— Навіщо нам та риба запечена, Олю, зроби краще те, що мама любить: голубців накрути, дерунів насмаж зі сметаною, і щоб м’ясо було обов’язково — по-домашньому, з цибулькою та сиром зверху. Ця фраза прозвучала так буденно, ніби мова йшла про склянку води, а не про шість годин роботи біля розпеченої плити. Я лише міцніше стиснула […]
Олено, припини! Як ти можеш?! Їй же не можна хвилюватися! — Софія Петрівна кинулася до молодшої доньки, почала гладити її по голові. — Мариночко, заспокойся, зараз мама дасть крапельки. Олено, йди на кухню, розбирай пакети, не дратуй її
Стара батьківська хата на околиці райцентру завжди пахла яблуками, вогкістю та ліками. Цей запах в’ївся у стіни після того, як три роки тому від інфаркту раптово помер батько, Михайло. Його смерть стала тим вододілом, який назавжди розділив життя родини Ковальчуків на «до» та «після». На похороні Олена, старша донька, не плакала. Вона домовлялася за транспорт, […]
Усе почалося не з температури. І навіть не з того, що я три дні пролежала в ліжку з ангіною. Усе почалося із запіканки. Ми з Ігорем прожили в шлюбі двадцять три роки. Не скажу, що нещасливо — скоріше буденно. Він працював виконробом, я бухгалтером у торговій компанії. Дочка виросла, поїхала вчитися до Харкова. Ми залишилися вдвох у трикімнатній квартирі. Вранці він йшов на об’єкт, я — в офіс. Увечері він приходив о сьомій, я о восьмій. Вечеряли, дивилися телевізор, лягали спати. У вихідні він їздив на дачу копатися в теплиці, я прибирала вдома або ходила з подругами в кіно. Звичайне життя звичайної пари. Без пристрасті, але й без скандалів. У середу вранці прокинулася з диким першінням у горлі…
Захворіла в середу. У п’ятницю чоловік запитав: Фільми — А запіканку сьогодні готуватимеш? Я відповіла, але не те, що він сподівався почути… …Усе почалося не з температури. І навіть не з того, що я три дні пролежала в ліжку з ангіною. Усе почалося із запіканки. Ми з Ігорем прожили в шлюбі двадцять три роки. Не скажу, що […]
Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років…
Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля… Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років… У наш час всяке буває… Дивно те, що це – мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка… І заміж, уявіть собі, я не збиралася виходити ніколи! Ще в молодості, коли […]
– Навіть зараз, на мій ювілей, діти вирішили, що мамі-заробітчанці, у якої, на їхню думку, «все є» – жоден подарунок не потрібний, навіщо витрачатися
– А хіба тобі щось потрібно, мамо? Адже в тебе все є! Я ось Ігорю і кажу, що найкращий подарунок – це наша присутність. Ну, хіба не так? – каже мені моя дочка Наталя. Подарунки – Звичайно, дочко, – спокійно відповідаю я. – Приїжджайте в неділю, десь о другій годині, буду рада вас бачити. Я […]
– Марію, вибач мені. Я не подумала, що ви з Гришею настільки добрі, щоб піти на обман заради мене
– Другий тиждень тут лежимо, а до цієї бабусі в кутку ніхто не приходить, – пошепки промовила Олена, моя сусідка по лікарняній палаті, огрядна жінка, років тридцяти п’яти. Я згідно кивнула. Сама не так давно думала про те саме. Сухенька старенька чимось нагадувала мені мою бабусю, ту, що жила в селі і до якої мене […]
Ти вже закінчила свій будинок, мамо? Коли переїжджаємо? – питає мене дочка. – Нам уже не терпиться все побачити, давай, Новий рік ми там уже зустрінемо, адже стіл є, кухня є, і диван є, а що нам ще більше треба? – Зачекай, – кажу. – Про Новий рік я подумаю, а про переїзд ще рано говорити, треба все спочатку там до ладу довести. Проблема в тому, що у цьому будинку хоче жити моя донька з зятем і онуками, але вона не знає, що у мене за цей час трохи плани змінилися і я не уявляю, як їй про це м’яко розповісти
– Ти вже закінчила свій будинок, мамо? Коли переїжджаємо? – питає мене дочка. – Нам уже не терпиться все побачити, давай, Новий рік ми там уже зустрінемо, адже стіл є, кухня є, і диван є, а що нам ще більше треба? – Зачекай, – кажу. – Про Новий рік я подумаю, а про переїзд ще […]
Маріє, біда! Все пропало! — Степан, чоловік, влетів на кухню з блідим обличчям. Марія випустила ложку з борщем. — Що ти горлаєш на все подвір’я? Яка біда? Знову кролі втекли? — Гірше, Маріє. Гроші! Наші гроші на Трускавець! — Степан перевернув банку догори дном. Звідти не випало нічого, окрім самотнього лаврового листка, який затесався туди невідомо як. — Порожньо! Як у казенному гаманці! Марія важко опустилася на табурет, відчуваючи, як серце починає вибивати неритмічну чечітку. — Не мели дурниць, Степане. Ти ж сам минулої неділі перераховував. Було вісімдесят шість тисяч. Ми ж два роки з кожної пенсії відкладали, я на базарі сиром торгувала, щоб хоч раз у житті ті кляті води попити, печінку підлікувати. Вона вихопила банку, зазирнула всередину. — Оце тобі й оздоровлення, — процідила вона крізь зуби. — За три дні квитки купувати, а в нас тільки дірка від бублика. Де гроші, Степане? Хто їм ноги зробив
Червневий вечір у Миргороді видався лагідним. Сонце повільно котилося за обрій, забарвлюючи білі стіни хати Степана та Марії в ніжно-рожевий колір. На кухні кипів великий баняк борщу, аромат якого лоскотав ніздрі й обіцяв ситну вечерю. Марія якраз додавала останню дрібку кропу, коли двері з гуркотом відчинилися. — Маріє, біда! Все пропало! — Степан влетів на […]
– Захаре, ти мене вибач, але я не знаю цю Леру. Мене запросила моя сусідка Лера і дала адресу, а сюди привіз мене таксист
За тиждень до Нового року Ярина отримала сильний стрес і розчарування. Вона чекала подарунка від чоловіка, сподівалася і думала,що він піднесе їй путівку на двох до Туреччини. Вони це обговорювали ще на початку року, бо того разу вони не змогли полетіти, захворіла його мати, і довелося Ярині доглядати за нею майже місяць. Після роботи їхала […]
Дізнавшись, що саме подарували свекри на наше весілля, мої батьки одразу забрали всі конверти із подарованими грішми. “Домовленість була геть іншою”. – сказала мама безапеляційно. “Знаємо ми таких хитрих”
Дізнавшись, що саме подарували свекри на наше весілля, мої батьки одразу забрали всі конверти із подарованими грішми. “Домовленість була геть іншою”. – сказала мама безапеляційно. “Знаємо ми таких хитрих”. Аби я знала чим завершиться весілля, то б ніколи не погодилась на те, аби влаштовувати цю забаву. Однак, батьки з обох сторін наполягали на святкуванні і […]