Та невже, сину… Не можу повірити своїм очам. Квашені огірки? Це що, твоя теща таки спромоглася сюди приїхати, поки я вдома господарством займалася? Ярослав, який сидів за обіднім столом із ноутбуком і зосереджено працював, навіть не підвів голови. Він лише тихо засміявся, знаючи цей особливий тон своєї мами. — Ні, мамо. Теща зараз відпочиває в санаторії, ти ж знаєш. Їй зовсім не до консервації. — Тоді хто це отак виставив? — Галина Петрівна взяла одну банку обома руками, піднесла її до світла й почала прискіпливо розглядати дно, шукаючи якийсь дефект чи осад. — Тільки чесно мені кажи. Не чужі ж люди. — Світлана, — спокійно відповів син, клацаючи клавішами. — Та перестань мені казки розказувати! Не вигадуй дурниць на рівному місці. Твоя Світлана й консервація — це ж речі з абсолютно різних світів. Вона ж у тебе навіть суп з пакетика варила, коли ви тільки починали жити разом. Мабуть, замовила в когось через інтернет, зараз це модно. Або сусіди пригостили. Галина Петрівна щиро, усім серцем не могла припустити думки, що її невістка, міська дівчина з двома вищими освітами, яка працює в якійсь великій компанії з ранку до вечора, здатна на таку приземлену й важку працю, як засолювання огірків
— Кажуть, що найкращий спосіб зіпсувати стосунки з невісткою — це приїхати до неї в гості без попередження й почати вчити її жити. Галина Петрівна про цей закон знала, але залізна материнська любов завжди виявлялася сильнішою за будь-які правила пристойності. Вона стояла посеред просторої, залитої світлом кухні в орендованій квартирі свого єдиного сина й не … Читати далі