Щоранку, о сьомій тридцять, маленька Юля вибігала з під’їзду старенької п’ятиповерхівки, затягувала на ходу шапку, втискала в рукавичку свою дитячу ручку і бігла до зупинки. Вона знала: автобус приїде рівно о сьомій тридцять п’ять. І якщо спізниться бодай на хвилину – запізниться в садочок, а мама – на роботу. Юлі було п’ять. Вона вже добре […]
Ти ж Олена Прохорова? – Вона сама. – Ось. Я ж так тебе в лікарні тоді й записала. – Коли від дитини відмовлялася? То ти мені після цього тричі не мати! Чого прийшла? Дізналася, що мені дали квартиру? Так я тебе й на пів кроку за поріг не пущу!
– Жіночко, ви до кого? – Олена незнайомих людей на порозі свого помешкання не любила. – Професійним “біженцям” я не подаю, і набір столових ножів мені не потрібний! – Доброго дня, дочко, – жінка потяглася до неї, мабуть, обійняти хотіла, або за руку привітатися, але потім зупинилася. – Я твоя мама. – Ага, здрастуйте! Немає […]
– Як ти з нею живеш? – Обурювалася свекруха, але невдовзі пошкодувала про це
– У вас тут ремонт, чи що? – Антоніна Юріївна зайшла до квартири сина і ледве втрималася від того, щоб не скривитися. Максим, високий, сутулий, у поношеній футболці із затертим логотипом якоїсь відеогри, почухав потилицю і широко посміхнувся. – Майже. У нас тут творчий безлад. Натомість завжди знаємо, що і де лежить. Антоніна обвела поглядом […]
Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і їй завжди це подобалося, але останнім часом вона ходить сама не своя. – Що мені твоя кава? Інші чоловіки гроші і подарунки дружинам дають. Михайле, я не можу так більше, – Олена відсунула горнятко. – І що, ти справді вирішила їхати? – тихо запитав Михайло, спираючись на дверну раму кухні. – Так, Михайле, вирішила. Я втомилась жити ніби з тінню. Ти мовчиш, працюєш, їси, спиш – а де в цьому я? Та й гроші, нам постійно їх не вистачає, – Олена стискала в руках паспорт і квиток. Очі її були наповнені образою, змішаною з рішучістю
– Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і їй завжди це подобалося, але останнім часом вона ходить сама не своя. – Що мені твоя кава? Інші чоловіки гроші і подарунки дружинам дають. Михайле, я не можу так більше, – Олена відсунула горнятко. – І що, ти справді вирішила їхати? […]
Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали, що у Івана – золоте серце. Сором’язливий, роботящий, з добрими очима і тихим голосом. Йому було вже під сорок, а він усе жив сам у хаті батьківській, яку доглядав мов святиню. Колись обіцяв батькові: “Я її не продам, не занедбаю, все як було – так і буде.” Іван слово тримав. Але коли надумав одружуватися, сестра стала проти
– Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали, що у Івана – золоте серце. Сором’язливий, роботящий, з добрими очима і тихим голосом. Йому було вже під сорок, а він усе жив сам у хаті батьківській, яку доглядав мов святиню. Колись обіцяв батькові: “Я її не продам, не занедбаю, все […]
До речі, дочці, чомусь, дуже не сподобався майбутній «татко», з яким Ольга познайомилася у кафе. Але закохана мама нічого не хотіла слухати: адже їй всі тільки заздрять! Так, і Лізка! А чому б і ні? Адже, на думку Олі, відхопити такого красеня в тридцять шість років можна було вважати великою удачею. — Де ти його знайшла? — запитала Лізка. — Він якийсь мутний! — У якому сенсі — мутний? — образилася наречена.
— Ну, добре, рідненька моя, чого тобі це коштує? — чоловік благально дивився на Ольгу. — А, на твою думку, це нічого не коштує? Четверо дорослих будуть в Одесі жити задарма? — питання було поставлене абсолютно резонно. — Але я ж тобі грошей дав! — П’ять тисяч на чотирьох на два тижні на морі — […]
— От би мені таку маму
Засідання суду пройшло буденно. Пашка зрозумів, що матір позбавили батьківських прав, а його визначають у дитячий будинок чи, як висловилася суддя – «тимчасово поміщають в організацію для дітей, які залишилися без піклування батьків». Мати кричала, скаржилася, що віднімають у неї єдину дитину! А присутнім було незручно дивитися на спустілу жінку, в м’ятому, пропахлому тютюном одязі, […]
– Ти уявляєш, скільки коштує будинок, а головне – земля, яку тітка залишила вам із Наталею у спадок?! – Якби ви продали все це, та поділили гроші, ми б з тобою могли взяти трикімнатну без жодної іпотеки! І на машину б лишилося! – Послухай, Артеме, спадок отримали ми з Наталкою! Що з ним робити, також вирішували ми! До чого тут твої забаганки? – поцікавилася Поліна. – Та при тому, що я твій чоловік!
– Поліно, ти що – зовсім з глузду з’їхала? Та тебе розвели, як недолугу! – обурено вичитував дружину Артем. – А чим ти незадоволений? – Запитала Поліна. – Ти уявляєш, скільки коштує будинок, а головне – земля, яку тітка залишила вам із Наталею у спадок?! – Якби ви продали все це, та поділили гроші, ми […]
– Я до своєї мами приїжджаю, а ти до свекрухи – ось і працюй, а мені побалакати хочеться, відпочити
– Кохана, ти не забула, ми завтра до мами їдемо, треба вишні зібрати, – нагадав Віктор своїй дружині. Мама Віктора жила в селі, за годину їзди від міста. Невелике господарство, ділянка, сад із фруктовими деревами – скрізь потрібна була допомога. Старший брат Віктора жив за п’ятсот кілометрів, а молодша сестра Олена у сусідній області, але […]
Після випадково побаченого повідомлення в телефоні чоловіка, Олена зрозуміла, що це кінець. – Я їду. До мами в село. Мені треба подумати. Влад її навіть не намагався зупинити, зробив вигляд, що так навіть на краще, мовляв, їм обом треба зробити паузу і переглянути стосунки, які дали тріщину. Олена поїхала не до батьків, а в село в Карпатах, де ще стояла стара хата її бабусі. Мама давно переїхала в райцентр, але хату тримала в порядку. Там було тихо. Свіже повітря, тиша, мальви під вікнами, півні щоранку. Вперше за довгий час Олена спала глибоко, без думок
Олена завжди вірила в свою сім’ю. Вона йшла під вінець із Владом, маючи в серці щире кохання та мрію про спільне майбутнє. Вони були разом вісім років, із них шість – у шлюбі. Жили в місті, мали гарну квартиру, обидвоє працювали. Єдине, що тривожило – діти, а точніше – їхня відсутність. Олена мріяла про дитину, […]