Мама правду каже. Свої яйця — це супер. Город у нас уже є, скоро помідори й огірки підуть. Наступного року картоплі більше посадимо. Взагалі перейдемо на самозабезпечення, нічого в місті купувати не доведеться. — А може, ми ще й корову з поросятами заведемо? — Христина схрестила руки на грудях, відчуваючи, як усередині все закипає. Она чітко розуміла, що Тетяна лише радіє перспективі безкоштовних продуктів, а весь догляд за цим господарством знову впаде на плечі Христини, бо вона тут живе постійно. — Ну, корова — це занадто, — серйозно задумалася свекруха, не помітивши сарказму невістки. — А от кролів можна було б. Христино, нумо, принеси з сараю ті старі дошки, що від будівництва залишилися. Треба швиденько якийсь загородок для курчат збити, поки ніч не настала. Це була остання крапля, яка переповнила чашу терпіння Христини. Увесь цей рік, усі образи, приниження й невисловлені претензії раптом зібралися в один потужний вузол. Вона зрозуміла: якщо вона не зупинить це зараз, її життя перетвориться на суцільне рабство на власній землі. — Знаєте що? — голос Христини прозвучав настільки твердо й голосно, що свекруха з зовицею аж здригнулися. — Ніяких курятників, ніяких кролів і ніяких грядок на моїй ділянці більше не буде! — Христино, ти що таке кажеш? — обурилася Галина Петрівна
— Ти спочатку обід звари, бо ми з дороги голодні, а тоді вже відпочиватимеш, — заявила зовиця, навіть не переступивши поріг будинку. — А після обіду треба город прополоти і трава біля паркану вже по коліна, треба щось із цим робити. Христина стояла посеред власної веранди і не вірила своїм вухам. Це був її дім, … Читати далі