У конверт Марія поклала півтори тисячі гривень. На її думку, це була абсолютно нормальна, адекватна сума. Це ж не весілля доньки, не хрестини і не пишний ювілей у ресторані з живою музикою й омарами. Звичайне посиденьки вдома, у родинному колі, де господиня просто наріже салатів і спече курку. У суботу Марія вдягла свою найкращу сукню, зробила зачіску і приїхала до сватів. Зустріли її привітно. Сваха Наталя сяяла, прийняла квіти, закрутилася біля дзеркала: — Ой, які троянди! Марічко, дякую! Сідайте до столу! Стіл дійсно був гарний: кілько видів салатів, м’ясна нарізка, домашня печеня. За столом були тільки вони: сваха з чоловіком, Марія, та молоді — Оля із Сашком. Посиділи душевно. Говорили про ціни, про погоду, про роботу, згадували кумедні випадки з дитинства дітей. Марія щиро бажала свасі здоров’я, спокою та миру в родині. Конверт Марія віддала без зайвого пафосу, просто приклала до квітів зі словами: «Це тобі на якісь дівочі радості». Наталя посміхнулася, поклала конверт на сервант і подякувала. Марія поверталася додому пішки. Вечір був теплий, свіжий. На душі було легко й приємно: «Як добре, що ми так нормально спілкуємося. Сім’я є сім’я». У неділю обідньої пори Марія поралася на городі, коли заспівав телефон. Дзвонила Оля
Важкі залізні двері автобуса «Перемишль — Івано-Франківськ» зачинилися з глухим шипінням, відсікаючи шум автостанції. Марія відкинулася на м’яке сидіння, заплющила очі й нарешті дозволила собі видихнути. Попереду була ніч дороги. Для когось це просто виснажлива поїздка, а для неї — місток між двома абсолютно різними світами. В одному світі вона була Марією — жінкою в … Читати далі