Future Investments

– Ти просто перестав бути цікавим, – сказала Женя нарешті. – Працюєш – так. Але завжди втомлений. Говорити з тобою нема про що. Приходиш і падаєш на диван. А я жива жінка, мені потрібні емоції, враження. А ти… зручний – це не образа. Це правда. Я зачинив машину, глянув у телефон на платіжку. Сума була … Читати далі

Чоловік щедро ділився нашим врожаєм зі своїми родичами, поки я одного разу не засіяла частину городу квітами Я купила двадцять пакетиків квітів у будівельному супермаркеті, згрібла з вітрини все підряд – чорнобривці, цинії, лаватеру, настурцію, – і на касі зрозуміла, що в моєму житті щось зламалося. До цього я ніколи не купувала квіти для дачі. … Читати далі

Важкі двері квартири гучно зачинилися, ледь не вибивши штукатурку зі стіни в коридорі. Світлана різко кинула в’язку ключів на металеву полицю для взуття, і цей різкий звук розірвав тишу помешкання. Вона важко дихала, в очах читалося неприховане роздратування, а впевнений крок привів її прямо до великого дзеркала, біля якого стояла Марія. — Мамо! Ти взагалі … Читати далі

– Я до вас пожити приїхала, відчиняй хвіртку! – Галина Миколаївна опустила важку картату сумку на курне узбіччя. Спина нестерпно заклякла. Від зупинки маршрутки до нового дачного селища довелося тягтися пішки майже сорок хвилин. Сонце палило нещадно. Син слухавку не брав, а невістка принципово не відповідала на повідомлення ще з учорашнього вечора. Галина Миколаївна обсмикнула … Читати далі

– Світлано, мама завтра приїде. У неї якась розмова до нас. – Розмова? А телефоном не можна? Про що? – Я не питав. Приїде та поїде. Тортик купимо? – Я куплю. А то ти знову не подивишся термін, не хотілося б страждати після чаювання. – Ти мене вже навчила. Сам куплю. – У мене вікно … Читати далі

Кажуть, що справжнє обличчя людини можна побачити тільки тоді, коли в дім приходить біда, але я переконався в іншому: найнебезпечніші маски люди одягають саме тоді, коли їм починають безмежно вірити й щиро співчувати. — Якщо вона знову не відчиняє, то я просто залишу ці сумки на порозі й ми поїдемо назад, бо терпіти таке неважне … Читати далі

– Що ти тут робиш? Як ти взагалі мою адресу дізналася? – Вибагливо запитала Ганна. На порозі стояла мати. Часи, коли ця жінка здавалася Ганні статною і всемогутньою та елегантною безповоротно минули. Перед нею завмерла сутула, худа тітка з бляклими очима, в запраній кофті. П’ятнадцять років – величезний термін. За ці роки можна збудувати місто, … Читати далі

— «Коли тобі за п’ятдесят, розлучення — це не просто кінець шлюбу, це наче тебе виселяють із власного життя без права на повернення», — мовив чоловік, навіть не повернувши голови. Степан спокійно складав у велику валізу свої сорочки, джинси та светри. Ті самі речі, які Софія роками прала, прасувала та дбайливо розкладала по поличках. Вона … Читати далі

— Віталінко, а ми щось не зрозуміли, ти чому адресою закладу досі не поділилася? — голос тітки Галини у слухавці звучав настільки награно-солодко, що мені миттєво звело щелепи. Я переклала телефон до іншого вуха і продовжила акуратно розкладати на столі іменні картки для гостей. На кухні Богдан голосно відбивав куряче філе для вечері, і цей … Читати далі

Жовтневе надвечір’я дихало вогким холодом, коли Софія поверталася з роботи. Важка шкіряна сумка відтягувала плече, а в руках шелестів паперовий пакет із супермаркету. Дівчина усміхалася власному відображенню у вітринах: нарешті в їхньому житті все стало на свої місця. Вони з Андрієм місяць тому закрили останній внесок за власну двокімнатну квартиру. Попереду чекав спокійний вечір — … Читати далі