Є у мене одна родичка, тітка Марія. Зараз вона вже в літах. Нещодавно мені зателефонувала донька її Наталка, жалілася на життя, і мені дуже шкода їх стало.
Останні роки тітка Марія жила одна, чоловіка її не стало три роки тому.
Дітей двоє, внуки, правнуки, всі живуть поруч біля неї, в одному місті. Хіба то не це щастя для бабусі? Коли діти та внуки живі здорові і поруч! Відвідують, не забувають.
Але недавно, нам зателефонувала дочка цієї тітки Марії. Вона повідомила нам, що її мама не може ходити. Якийсь час вона лежала в лікарні.
Я зі своєю сім’єю багато разів провідувала її. Але при зустрічі, вона майже мовчала, говорила мало і дуже повільно. Розібрати щось було дуже важко.
Тільки вчора ввечері я ще по телефону говорила з тіткою Марією, в гості збиралася, давно не бачилися!
Тепер вона лежить, ходити не вміє, говорити не вміє, добре, що хоч рідних та близьких людей впізнає. Коли Марію виписали з лікарні, за нею стала доглядати рідна донька.
У дочки чоловіка немає, тому весь свій час вона присвячувала своїй матері: прибирала, готувала, мила, переодягала. Але, через такий стан мами вона часто відпрошувалася з роботи, і за це незабаром її звільнили.
Залишилася вона без роботи. У тітки Марії був ще син. Відколи мати захворіла, він трохи допомагав грошима, а донька доглядала.
Тепер донька Марії залишилася без роботи, її заощадження швидко скінчилися. А на одну пенсію та невеликі гроші брата вдвох важко прожити, а вона ще молода жінка. Та й не все в грошах вимірюється. Іноді потрібні руки, фізична сила і допомога. Загалом жінка ця вимоталася дуже. І морально і фізично вона втомилася. Донька довго думала, і вирішила вона повернутися на роботу, найнявши для мами доглядальницю.
З бабусею дуже важко, вона примхлива, не дивлячись на те що не говорить і не ходить, її треба нагодувати, помити, перестелити, одягнути, масажі і купа вправ.
І тут почав телефонувати їй брат та сваритися з сестрою. Що та втекти від матері хоче. Але ж вона мами не кидає, і в догляді не відмовляє, просто хоче на роботу піти, щоб грошей трохи більше було, і морально та фізично відпочити, бо сил вже немає, а у вихідні сама з мамою сидітиме.
А брат рахує копійки, які висилав матері, але хіба справа лише в грошах. Важко в таких ситуаціях. Особливо, коли праця жінки не була зарахована, що вона і дні і ночі сиділа з матір’ю. Займалася лише нею. Годувала.
А гроші, витрачені на матір, це ж важливіше. Ось так діти і лаються ще за життя батьків. А потім роками не спілкуються.
Сумна історія. Мені дуже шкода свою родичку, життя особистого сама не має, все біля мами сидить, а дяки немає, лише докори, але ж вона сама хоче мамі здоров’я повернути.
Адже дуже боляче, коли вчора ти сидів пив чай за столом з рідною людиною, а сьогодні ця людина дивиться на тебе сумними очима, і навіть сказати толком нічого не може, а ти не можеш нічим їй допомогти.
І начебто ось вона – мама, поряд з тобою. Але і, начебто, її вже немає.
