28 Травня, 2024
Мій дід розповів, чому у свої 87 років став рідше спілкуватися з людьми (навіть із близькими родичами)

Мій дід розповів, чому у свої 87 років став рідше спілкуватися з людьми (навіть із близькими родичами)

Люди не можуть уявити життя без спілкування, особливо літні. Однак мій дід не такий. Максимум, що він робить – це відповідає на вітання зі святами. Але при цьому рідко прагне приїжджати до когось у гості чи сам приймати гостей. Я весь час замислювалася – чому ж так відбувається? І в один момент вирішила таки запитати.

У молодості дідусь у мене був дуже товариський. Це можна побачити за фотографіями – його альбом наповнений безліччю фотографій, де дідусь перебуває у колі різних людей. Це і товариші по службі, і друзі студентства, і колеги по роботі. 

В один момент я все ж таки набралася сміливості і запитала, чому ж він часто воліє проводити час один, а не в колі родичів та друзів. І тоді він мені розповів…

Раніше, сказав дідусь, він спілкувався з усіма. Любив нові знайомства, щодня ходив на якісь гулянки, зустрічі.

Тільки потім він зрозумів, що це все порожнє. Що більшість людей, з якими він спілкувався, насправді не були гідні цього.

Наприклад, був у нього один друг. Вони завжди ділилися одне з одним усім, що було на душі. Дід розповідав другу всі найпотаємніші свої секрети, а у відповідь на це друг говорив про свої.

А потім дідусь довідався від сторонніх людей, що цей друг усім усе розповів. Тоді дід обірвав усі контакти із цим другом і більше ніколи з ним не бачився.

«Довіряй лише тим, хто цю довіру виправдав»

Люди завжди показують себе тільки з найкращого боку, коли починається спілкування. І коли ви тільки-но почали дружити, здається, що людині можна розповісти все і що вона тебе ніколи не підведе. Мій дідусь каже, що це оманливе відчуття. І що довіра виробляється та перевіряється лише часом.

Були в нього такі друзі, з якими спілкуєшся роками, а потім вони роблять “гнилі” вчинки або відвертаються у скрутну хвилину.

І так, мій дуже товариський дідусь, справжній екстраверт, до 50 років почав спілкуватися лише з найважливішими для себе людьми. Зі своєю дружиною, поки вона не померла, дітьми, онуками. Але не всім родичам пощастило залишитись друзями мого дідуся.

Були ті, з ким він поступово скорочував дистанцію. Спілкування все ще збереглося, але на рівні, коли просто вітаєш людину зі святом або періодично запитуєш, як у неї справи.

Були й ті, з ким контакти обірвалися зовсім. Мій дідусь каже, що нема чого утримувати у своєму житті людей від яких можна очікувати якусь каверзу.

Як можна спілкуватися з тим, хто розповість твої таємниці іншим, постійно дає непотрібні та шкідливі поради, постійно шукає приводи для сварок чи просто не цінує тебе і постійно говорить лише про себе. Життя надто коротке, щоб витрачати його на марних людей, вважає мій дідусь.

На моє запитання, чи не самотньо йому, дідусь відповів, що зовсім ні. Йому цілком вистачає того спілкування, яке він має. Тому що спілкування вимірюється якістю, а не кількістю. Головне, щоб із людиною справді можна було поговорити про все і не бути засудженим.

У такому віці можна бути чесним з іншими. Молоді мають підтримувати хороші контакти з колегами, бо неможливо жити у ворожому середовищі, ну а в старості ти можеш спілкуватися лише з тими, з ким хочеш.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *