Усі звикли свята у Лариси справляти. Бо так було завжди – як школу закінчили, так у неї й збиралися. Усі дівчатка з класу. А потім уже – молоді жінки.
По-перше, Лариса жила у власній квартирі. Батьків в неї, вже давно не було в живих. І Лариса напрочуд добре готувала, бабуся навчила, хоча продуктів тоді було обмаль – за картками давали. Але Лариса з ірисок та кукурудзяних паличок уміла робити торт; робила й оселедець під шубою, рибу під маринадом, пиріжки з капустою, для яких треба було тісто три дні розстоювати, дивовижні запіканки – складні страви. З найпростіших продуктів. Ну і свої картки вона витрачала. І свої гроші – але про це якось ніхто не думав. Пляшку червоного принесуть – і добре.
Усі любили ходити у гості до Лариси. І вона любила гостей, пригощала до відвалу, стіл просто ломився. А вона сиділа в куточку і щохвилини бігала на кухню, щоб принести соус чи олію збиту. Своє масло – тоді давали його мало. Вона витрачала все своє.
І іноді теж включалася в бесіду, щось хотіла розповісти, але дівчата, що розчервонілися, її перебивали і голосно реготали над вільними жартами. І Лариса червоніла – вона була стара діва. А всі вже заміж повиходили, і багато хто став чоловіків приводити в гості. І чоловіки теж закушували та пили, і сміялися. І дітей стали наводити поступово – буває ж, що нема з ким залишити. А Лариса працювала лаборанткою. І чомусь ніхто не думав, що їй важко – все це було гаразд. І розповіді про свої сім’ї – теж. І скарги на чоловіків та дітей – постійно лунали. І навіть бували сварки. І Лариса всіх намагалася мирити.
Оскільки це були мої знайомі, я разів зо два була в гостях. Без родини. І на кухні допомагала Ларисі розкладати пиріжки на тарілку – вона їх із духовки дістала. А з кімнати лунав ґвалт і регіт. І дитячий вереск… І у Лариси з голови впала перука. Я все зрозуміла: чому вона така бліда і худа. І чомусь нічого не їсть. Вона перуку одягла і почала дивитися у вікно. На дерев і весняний вечір. І сказала, що хворіє ще зі школи. І вона ніколи не матиме ні дітей, ні чоловіка – це точно. Ніколи. І треба жити для інших, радувати людей, робити те, що вмієш – наприклад, готувати смачно. І запрошувати у гості. І дітей бавити. Раз своїх ніколи не буде. Загалом ми розплакалися і обнялися. І я заприсяглася нікому не розповідати про її секрет. Хоча все це було дуже, дуже тяжко. І я потім одна приходила, фрукти приносила, ще щось – я сама бідна була з її гостей. І донька маленька – і залишити особливо нема з ким. А у Лариси все було дуже сумно.
Одного разу Лариса у себе на кафедрі не познайомилася з Віктором. Таким червонощоким сільським хлопцем він заочно навчався на агронома. І в якийсь із днів, коли знову зібралися гості в Ларисиному будинку, цей богатир насамперед без жодного ліричного смутку вигнав гостей, грубо заявивши, що нема чого ходити з порожніми руками до чужих людей. Накричав на чоловіка, що димів на балконі. Зробив зауваження вередливому хлопчику, який стрибав на ліжку. Загалом, у будинок тільки мене пускали, і то – за попереднім записом.
На День Народження. Та я й не люблю в гості ходити. І зовсім нічого поганого з Ларисою не трапилося! Волосся виросло. Сама вона поповніла, м’яко кажучи. І до цього дня жива-здорова. А дітей вони взяли, але це байдуже, де. Є діти!
Так несподівано скінчилася ця сумна та лірична історія. І я все думаю – а може, справа в нахабних і ненажерливих гостях? Які їли та пили в три горла і не щадили чужих почуттів?
І на ліжку стрибали і диміли в кімнаті? Не знаю.
Але мені особисто Вітя дуже сподобався. Хоча всі вважають його хамом.
