Марія та Володимир повернулися додому, відпустка добігала кінця. Залишався лише тиждень.
– Ви вже приїхали? А я на вас тільки за годину чекаю. Зараз борщик буде готовий, котлетки. Все твоє улюблене, Вовочко. Сало до борщу на ринку взяла. Ви ж з дороги, вмивайтеся, за мить все готове буде.
– Вова, – тихо сказала Маша, – а що твоя мама тут робить?
– Напевно, приїхала нас зустріти. Обід приготувала.
– А ключі?
– Ключі я їй сам дав перед від’їздом, раптом якась ситуація, – вода, пожежа.
– Вода, пожежа, землетрус, повінь… Нічого ж не сталося.
– Не сталося. Мама на нас чекала.
– Добре, але я з дороги хотіла б просто відпочити. Без гостей, лише з тобою.
– Відпочинемо. Це ж мама.
Свекруха, Юлія Олександрівна, клопотала на кухні, насипала борщ, підкладала котлети.
– Смачно, Вово? А ти, Марійко, щось погано їси.
– Апетиту немає після перельоту.
– Потім поїси, пізніше.
– Дякую, все було смачно. Я піду, відпочину. Вибачте, просто хочу спати.
Марія пішла до спальні, хотілося відпочити, останнім часом вона не висипалася. Переліт, зміна часового поясу. Вона не знайшла на звичному місці свого халата. Відчинила шафу.
– Вово, Володимире, підійди сюди. – крикнула Марія.
Чоловік з’явився у дверях разом із матір’ю.
– Машенько, дитинко. Ти так швидко пішла, я не встигла зупинити тебе. Я усі ваші речі в кімнату перенесла. Та кімната набагато більша, вас двоє. Мені вистачить і цієї маленької.
– Що це означає?
– Маша, ти тільки не нервуй. Мама житиме з нами. Ти ж знаєш, що раніше я жив із мамою. Ми винаймали квартиру, платив я. Нині я не зміг заплатити, – ми ж їздили на відпочинок.
– Ти серйозно? Не зміг заплатити? Але ж твоя мати працює. А ще! Путівки сплатила я зі своєї премії, все включено. Ми у поїздці багато не витрачали, особливо твоїх грошей.
– І чому нічого не сказав мені про маму? Ти ж знав! По очах бачу. Давно вона тут? Мовчиш, значить одразу після нашого від’їзду. А мене не забули спитати?
– Маша, не починай! Мама все чує. Ми ж одна сім’я. Вона нам допомагатиме, обід сьогодні приготувала, все смачно було. І чого влаштовувати розбірки?
– Мені не потрібні обіди, я сама вмію готувати! І речі! Де вони?
– І чого ти завелася? Твої речі у тій кімнаті. І мої також. Мама старалася. Це ж моя мати! Краще б ти подякувала їй.
– За що? Може і тобі дякую сказати? Шукайте квартиру для мами, я жити з нею не буду!
– Маша, навіщо платити за квартиру для мами, якщо у нас дві кімнати?
– Я вийшла заміж за тебе, а не за твою маму! Твоїй мамі ще й п’ятдесяти немає, вона не потребує догляду, але це теж не моя турбота. У тебе є сестра, її дочка. Якщо немає свого помешкання, то нехай живе з нею!
– Маріє, там Андрій проти, квартира його.
– А тут проти я, – квартира моя! Ми прожили лише рік, а ти вже привів маму. А якщо твоя сестра розлучиться? Вона прийде до мами, тобто сюди? Добре вигадали! Я проти!
– Квартири зараз можна знайти подобово, можна відразу на тривалий термін, – тому вам на пошуки один день, максимум два.
– Машо, але як же так. Стільки грошей платитиму, коли у нас дві кімнати. Мама в одній, ми в іншій. Ми ж зможемо відкладати гроші на машину, ті, що я мамі на квартиру витрачаю. Мама ж переїхала вже. Ти відпочинь, потім поговоримо. Потрібно все обміркувати.
– Я вже все обміркувала!
– Не все! Відпочивай.
– Ти мене не чуєш? Я все сказала!
– Якщо ти виженеш мою маму, то я піду з нею. Ти хочеш цього?
– Ти ставиш мені ультиматум?
– Розумій як хочеш. Вибір за тобою.
– Шукай квартиру для мами!
***
Маша знала історію сім’ї чоловіка. Квартири у матері не було. Коли Вові було п’ять років, пішов із життя його прадідусь. Тоді мати Юлії Олександрівни продала спадкову квартиру та поділила гроші між двома дітьми.
Брат Юлії квартиру взяв в іпотеку, а Юлія гроші спустила на відпочинок та розваги. Сім’я блукала по орендованих квартирах. Батько Вови втік. Житла немає.
Юлія тепер живе та сподівається на спадок, у матері є квартира. Мати до себе її не пускає. Посварилися через безрозсудно витрачені гроші. Отак і живе очікуванням. Любить гуляти. Живе одним днем.
Марія все це знала. Вона не була проти, що чоловік допомагатиме матері. Його гроші, хай допомагає. А він матір до її квартири притяг!
Марія хотіла спати, але не могла заснути. Довелося перейти в іншу кімнату. На один день! Один!
Володимир розмовляв із матір’ю на кухні. Маша нарешті заснула, але прокинулася від шуму. Скільки спала? У передпокої стояли валізи та сумки. Сестра чоловіка. Виявляється, її вигнав чоловік. Куди ж іти? До мами!
– Що тут відбувається? – Вийшла з кімнати Марія. – О! Велике переселення. Це все до нас? Кімнатами будемо мінятися? Чи може я на кухні спати буду? Ще лоджія є! Га? Година! Вова, година! Ти мене зрозумів?
– Зрозумів! Але так не можна!
– Ти маєш рацію, так не можна. Не можна так нахабніти! А твоя сестра не при надії? Щось дуже підозріло.
– Ти помітила?
– У молодої стрункої жінки живіт просто так не стирчить. П’ятдесят хвилин! Час іде.
– Не соромно тобі жінку в положенні виганяти?
– Я її сюди запрошувала?
– Я теж піду.
– Підеш, значить підеш назавжди! Назад дороги не буде.
***
Володимир тупцював біля дверей. Виносив речі родичів.
– Я до таксі їх проведу. Я повернусь. Зараз.
Його не було три хвилини. Маша навіть здивувалась його швидкості.
– Маріє ти вибач. Я не думав, що так все обернеться. Я просто мамі хотів допомогти, а тут ще й сестра.
– Їх двоє! Вони дорослі. Припини платити за маму. Вона ж не платить за твою бабусю. Вона їй не допомагає. Не матиме грошей, менше витратить на розваги.
– Ти маєш рацію, я просто не вмію відмовляти. Я намагатимуся.
Намагатимуся, – це вже, хоч щось! Діє таки ультиматум! Думали сісти на шию, та ніжки звісити, – не на ту натрапили, трясця їх матері…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!