Коли я навчалася в університеті на психфаку, один з наших викладачів сказав:
«Батьки не завжди праві, але у вас є вибір, яке життя ви хочете прожити, і цей вибір у вас є, завдяки вашим батькам».
У наших батьків було не найпростіше життя. Я добре пам’ятаю своє дитинство. Я пам’ятаю, як мама та бабуся кип’ятили білизну та прали її вручну.
Я пам’ятаю, як ми жили, коли батькам по півроку не платили зарплату. І я пам’ятаю, зиму, коли в нас не було жодної їжі, як окрім картоплі та консервованих овочів з дачі.
Я пам’ятаю, як плакала моя мама, коли в школі вкрали моє змінне взуття і не було грошей, щоб купити нове.
У наших батьків надто багато сил витрачалося на те, щоб у нас був час.
Щоб ми вчилися, щоб наше життя було не таким, як у них. Так, вони жили неправильно. На нашу думку.
Але наше правильне, з відпочинком у санаторії, з походами в музей, з подорожами, з книгами та саморозвитком виросло на їхній картоплі. І на цьому картопляному полі серед своїх таких самих подруг вони навчилися бути щасливими.
А наше завдання поливати свій город і поважати те, що зробили інші. Спочатку поважати. А потім дякувати. І тільки після цього починається зростання.
© Олена Пастернак
