Коли моєму синові було років сім, ми всією сім’єю їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення, літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать.
Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою, я зміг дуже швидко зорієнтуватися і припаркувати машину на узбіччі.
Мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один із ашанівських пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття з узбіччя. У сина гординя, ще й дружина спробувала заступитися. Але жінку попросив піти в машину слухати музику, а синові пояснив що поки він не принесе мені повний пакет сміття ми далі не поїдемо, і відповідно всіх «смаколиків» обіцяних нами вже не буде. Син на початку зі сльозами, а потім з якимось азартом в очах пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов поруч.
За неповних півгодини ми очистили маленьку ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину.
Далі я пояснив синові чому він пішов збирати сміття – тому що Україна – це його Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Говорив багато, з прикладами, але так щоб він зрозумів.
В кінці нашої бесіди син запитав:
– А чому ти пішов збирати за мною?
– Те що ти кинув обгортку в вікно – це в першу чергу моя помилка. Я упустив щось в твоєму вихованні, і тому повинен був понести покaрання разом з тобою.
Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я із задоволенням спостерігав як він вчить їх не смітити.
