У мене була подруга, яка ніколи та ні в кого не позичала гроші. Принципова.
Вона не брала кредитів, позик, все намагалася купувати на кровно зароблені. Купувала вона, до речі, мало. Ходила в старому одязі, в усьому собі відмовляла, зайвого не дозволяла, жила в крихітній кімнатці на околиці. А все тому, що збирала на квартиру.
Мріяла про власне житло. Хотіла купити квартиру не в іпотеку, а за свої кошти. Все життя працювала без вихідних. Купила. Потрібні були гроші на ремонт. Знову працювала і відкладала кожну копієчку на свою мрію.
Жодного разу в житті вона не позичила гроші. Тривала епопея з ціною купівлі та ремонтом багато років. Ремонт зробили, меблі завезли. Настав день Х – переїзд.
Коли вона повинна була заїхати у свою облаштовану квартиру, вона покинула нас назавжди.
Не було у неї ні дитини, ні кошеня. У квартирі, яка була готова до проживання, ніхто з родичів не ризикнув жити. Вони з жахом розуміли, як багато сил вона витратила на покупку і ремонт. Вирішили здавати.
І заради чого ми все життя мордуємось? А що в кінці? Для когось навіть бетонна коробка стає недосяжною мрією …
