– Кохана! – радісно вигукнув Микола. – З річницею тебе!
Чоловік зайшов у кімнату і з широкою усмішкою простягнув дружині якусь коробку.
Катя подивилася на задоволеного чоловіка, а потім на подарунок, який навіть не був запакований у святкову упаковку.
– Електричний чайник? – запитала вона. – Ти серйозно?
Щасливим її обличчя зовсім не виглядало…
– Так! У нас вчора чайник зламався. От я й купив з такої нагоди!
Микола поставив коробку на диван і почав її розпаковувати. Він щиро вірив, що зробив чудовий вибір.
– А в чому зв’язок між чайником та нашою річницею весілля? – Катя продовжувала пильно дивитися на чоловіка.
– Ну, а що? Чудовий подарунок. Тим більше нам воду гріти нема в чому…
– Тобто тобі в подарунок я купила дорогу зимову куртку, про яку ти давно мріяв. А мені ти вирішив подарувати чайник, який ми б і так купили?
Микола запитливо глянув на Катю. Він не розумів, у чому її претензія.
– Що тебе знову не влаштовує?
– Ти серйозно?!
Катя встала, склала руки на грудях і почала ходити по кімнаті.
– А в тебе зовсім ніяких інших варіантів для подарунка не було? – продовжувала вона.
– Ні, я спочатку в ювелірний магазин зайшов. Подивився браслети зі срібла. Але ж ти все одно прикраси рідко носиш. Без діла в скриньці лежатиме. Потім зайшов у магазин електроніки. Глянув на електричну м’ясорубку, яку ти просила ще на день народження.
– І?
– Ну ти ж нею будеш раз на місяць користуватися. Сенс на таке гроші витрачати? А потім я побачив чайники. Вчасно наш зламався, правда?!
Микола переможно посміхнувся, дістав чайник з коробки і поніс його на кухню. Катя зробила глибокий вдих і пішла за ним.
– Тобто ти відкинув те, про що я сама тебе просила, і вирішив обрати чайник?
– Так.
– Миколо! А ти не думав, що кілька разів на рік я хочу отримати в подарунок саме те, що мені хочеться?
Не «практичне». Не «те, що в домі всім знадобиться». Не те, що, на твій погляд, принесе мені максимум користі. А те, що мені просто хочеться, як жінці! – майже вигукнула Катя…
Катя з Миколою були одружені вже чотири роки. І, здавалося б, вона вже мала звикнути до логіки чоловіка та його «економії саме на ній», але щоразу він вражав все більше і більше.
– Може, ти хоч іноді враховуватимеш мою думку? Невже тобі не хочеться просто зробити мені приємне кілька разів на рік?
– Ой, ну що ти знову заводишся на рівному місці? Ми не мільйонери, щоб витрачати гроші на якісь нісенітниці. Прикраси ти все одно рідко носиш, а фарш можеш і готовий купити.
– Тоді й куртку ми могли тобі не за десять тисяч купити, а за три. Гріла б узимку так само. Але ж ти вибрав те, що красиве і тобі подобається, а не просто корисний функціонал!
Суперечка починала переростати у сварку.
– А квіти? Коли ти востаннє дарував мені квіти?!
– Починається… Знову ти про ті квіти…
– Миколо, ну я ж не прошу авторські букети за шалені гроші. Просто квіти у бабусі на зупинці купи. І мені приємно, і їй копійка. Ощасливиш одним букетом двох жінок зразу!
– Подумаєш, пару свят пропустив. Я тобі до цього регулярно квіти дарував.
– Пару?! Серйозно?! Я ще можу закрити очі на мій день народження. Але як ти міг забрати мене з пологового з порожніми руками?
– Ти мені тепер це до кінця днів будеш згадувати? Ну, забув. Так поспішав, що не подумав про квіти.
– Звичайно. Я ж щотижня народжую…
– Але це й не перші твої пологи були! Вперше я з великим букетом тебе зустрічав.
Катя засміялася з легкою ноткою істерики.
– Тобто першій дитині ти був більш радий, ніж другій?
– От тільки не перекручуй мої слова! Я наших дітей однаково люблю.
– Та хто ж сперечається. Тільки їхню матір ти чомусь не дуже любиш.
– Все! Відчепись!
Микола вийшов з кухні. За кілька хвилин гримнули вхідні двері. Катя сіла на стілець і глянула на нещасний чайник.
– Що ти, що мій чоловік. Ось тільки чайник він, а чомусь закипіла я…
Катя зітхнула і почала готувати вечерю. Діти були у бабусі, а в них із Миколою все таки сьогодні була річниця. Тому святкову вечерю ніхто не скасовував. Катя намагалася не злитися і навіть подумки намагалася виправдати його.
Микола був непоганою людиною, та й чоловіком теж хорошим.
Поки Катя була у декреті, він забезпечував сім’ю й допомагав їй із дітьми, коли був удома.
Він, звісно, міг десь полінуватися або сказати «це не чоловічий обов’язок», як і багато інших чоловіків.
Однак це було не так часто, щоб через це сваритися. Та й Катя не була меркантильною, яка постійно щось вимагає у чоловіка при кожній нагоді. Вона знала ціну грошам і була вдячна за допомогу та підтримку чоловіка.
Однак і їй іноді хотілося відчути себе коханою жінкою, а не просто дружиною та матір’ю. Їй просто хотілося трохи уваги, якусь приємну дрібничку – квіти, каблучку… Хіба ж це багато? Купувати такі речі сама собі вона не бачила сенсу, а от отримати такий знак уваги від коханого чоловіка було б дуже приємно.
Вони, як і багато молодих сімей, мали і борги, і кредит на житло. А маленькі діти – це взагалі величезна стаття витрат. Проте крапелька романтики й невеликі знаки уваги зміцнювали б їхні стосунки і покращували атмосферу в домі.
Думки Каті зупинив телефонний дзвінок. То була Віка, сестра Миколи.
– Привіт, Катю. Ну, як ти? Тримаєшся? – засміялася в слухавку Віка.
– Привіт, – видихнула Катя. – Ти вже в курсі?
– Звичайно! Вирішив мені поскаржитися на тебе, що ти не цінуєш його подарунки.
Катя чула у її голосі сарказм. Вона завжди була на стороні Каті, бо розуміла, що брат далекий від цього і не вміє балувати дружину.
– Віко, ну це просто вінець його логіки! І як він взагалі до цього здогадався?!
Віка знову засміялася.
– Та я сама вражена. Здавалося б, він уже нічим тебе не здивує, а він щоразу вигадує щось нове. Молодець який.
– Віко, ну чим треба думати? Він мені б ще упаковку туалетного паперу подарував чи пакет продуктів на тиждень. Їх же ж все одно купувати. Чому б не приурочити до свята?
– Радуйся, що набір інструментів не подарував чи дриль, якими сам потім користуватиметься.
Катя сіла на стілець і потерла перенісся. Сміх сміхом, але їй було гірко.
– Віко, ну як до нього достукатися? Я що багато прошу? Може, я меркантильна?
– Звичайно! Ти повинна щасливо дякувати йому за цей чудовий подарунок! Він же ж про всю сім’ю дбає, а ти тільки про себе і думаєш!
Катя посміхнулася з її іронічного тону.
– Було б дуже весело, якби не було так сумно…
– Катю, я розумію, що останнім часом я часто тобі стала це говорити, але не звертай на нього уваги. Ну, багато мужиків такі. Він же ж навіть не розуміє, в чому не правий.
– Та я знаю. І сваритися не хочу зайвий раз. Але якщо постійно мовчати, то це стане нормою. Він незабаром справді почне мені інструменти дарувати.
– Не хвилюйся. Я йому вже виказала. Треба буде, то ще сто разів скажу.
– Відразу видно, що старша сестра, – засміялася Катя.
Віка і справді змогла трохи підняти їй настрій.
– Гаразд… Піду вечерю готувати своєму дбайливому чоловікові!
– Давай! Не псуй собі вечір. Краще відпочиньте, поки діти у бабусі.
– Це точно.
Катя поклала телефон на стіл і сперлася на спинку. Треба було займатися справами, а не пліткувати про недбайливого чоловіка.
Однак саме в цей момент надійшло якесь повідомлення.
Це було повідомлення з банку…
Катя подивилася на екран і ахнула. Микола скористався її карткою, щоб купити щось вартістю тисячу гривень.
– І що він там міг узяти?
Катя не стала дзвонити чоловікові з цього питання. У будь-якому випадку він незабаром повернеться додому.
За пів години Микола зайшов у квартиру і гукнув Катю. Вона вийшла йому на зустріч і побачила в його руках…
Айстри!
Букет був досить великим і красивим!
– З річницею, люба! Тепер ти щаслива? – запитав Микола.
Катя посміхнулася і взяла букет.
– Я зараз проігнорую твоє «ти щаслива» і вдам, що ти не робиш мені ласку, – Микола ніби не помітив докрору дружини. – До речі, а що ти купив за тисячу гривень?
Чоловік загадково посміхнувся.
Катя застигла в очікуванні, підозрюючи щось недобре.
– Пам’ятаєш, я давно хотів набір для риболовлі? А тут проходив повз магазин і вирішив подивитися. Чому б сьогодні не зробити собі маленький подаруночок?
Катя знову подивилася на чоловіка і зітхнула.
– Скажи чесно, ти купив собі набір, а потім узяв дорогою додому квіти, щоб мене задобрити?
– Та яка різниця?! Ти ж сама просила квіти.
– А не можна було просто подарувати мені квіти, а не прикриватися ними? Ти взагалі цієї тонкої грані не бачиш?
– От же ж, тобі не вгодиш!
Микола пройшов повз дружину у спальню і зачинив за собою двері.
Катя сумно подивилася на айстри.
– Так, з чорного кота білого не зробиш… – подумала жінка. – Гарна вийшла річниця…
