Лариса з донькою повернулася з відпустки. – Вітя, ми вдома! – гукнула жінка, як тільки вони увійшли в коридор. Але чоловік не відповідав. – Дивно, мав би бути вдома, – сказала Лариса до доньки. Потім жінка віднесла валізи у спальню, взяла телефон і набрала номер Віктора. Абонент не відповідав. – Та що ж це таке?! – обурилася жінка. – Мамо, тут на холодильнику, якась записка! – гукнула Алла до матері. Жінка кинулася на кухню, вихопила з рук доньки цю записку. Лариса швидко прочитала її і…остовпіла від прочитаного.

На суботу Лариса мала інші плани, тому вона запропонувала Віктору з’їздити за продуктами в п’ятницю після роботи.

Швидко пройшовши вздовж полиць, Лариса заповнила кошик, звіряючись зі списком, який завжди складала заздалегідь.

Віктор додав лише чотири банки пінного та дві пачки чіпсів.

Коли вони підійшли до каси, чоловік зітхнув і невпевнено повідомив:

– Ларисо, у мене на карті зараз порожньо. Ти заплати сама.

– Дивно. Ти ж тільки вчора сказав мені, що в тебе на карті ще двадцять тисяч. А сьогодні кажеш, що пусто. Що сталося? – запитала вона.

– Віра зателефонувала сьогодні вранці. Має великі проблеми. Вона пішла від Іллі, лишилася на вулиці. Я переказав їй гроші.

– А чому Віра не повернулася до матері? Адже та одна живе у трикімнатній квартирі, в якій, до речі, Віра прописана? – поцікавилася Лариса.

– Ну, ти ж знаєш, що у Вікторії зараз живе її новий бойфренд, який молодший за неї років на сім, і вона навряд чи була б рада, якби в квартирі з’явилася її доросла дочка, – спробував пояснити Віктор.

– Зрозуміло, – сказала Лариса.

Перед тим, як розплатитися, вона вийняла з кошика пінне та чіпси і звернулася до касира:

– Вибачте, будь ласка, ми передумали це брати.

Розрахувавшись за решту товару, Лариса покотила кошик на стоянку – до машини. Віктор понуро йшов поруч.

Коли вони вийшли з магазину, він сказав:

– Ларисо, ти хоча б привселюдно не сором мене – взяла та прибрала те, що я хотів купити для себе.

– Хотів купити – купуй. А я не збираюся платити за те, чого не хочу бачити у своїй квартирі. Після твоїх посиденьок біля телевізора з пінним та чіпсами в кімнаті стоїть неприємний запах, – сказала Лариса.

– Може, ти мене і вечері позбавиш? – з сарказмом спитав Віктор.

– Цікава пропозиція, я над нею подумаю.

– Ти злишся?

– А що? Хіба причини немає? Подивися, як чудово ви влаштувалися. Твоя донька, якій, між іншим, уже двадцять шість років після університету ні дня не працювала. Зате встигла двічі вийти заміж. Обидва весілля оплачував ти. Зараз Віра пішла від другого чоловіка, а швидше за все він просто виставив її. І вона йде не додому, до матері, а просить грошей на орендовану квартиру в тебе, бо її мати – твоя колишня дружина – вирішила, що зараз саме час влаштовуватиме особисте життя, в чому, звичайно, доросла дочка їй заважатиме. Тобто твоя колишня родина вся у шоколаді, а в тебе немає грошей навіть на продукти. І платити за все це маю я. Класно вигадали! І зауваж – все це у різних варіантах триває вже три роки.

– Ну, почекай зовсім трішки. Віра сказала, що вона збирається на роботу влаштовуватись – вже резюме розіслала, – почав умовляти Ларису Віктор. – Сказала, що до пристойних фірм відправила. Отже зарплата буде хороша.

– А ти сам хоч розумієш, про що говориш? Хто її візьме зараз, якщо вона зовсім не має досвіду? Вірі треба почати з будь-якої роботи.

– Але вона має вищу освіту, — заперечив Віктор.

– Знаєш, коли до нас приходить претендент, то наша Ірина Вікторівна миттю переглядає папірці, а потім починає з’ясовувати, що він робити вміє. Ніхто не хоче вчити людину тому, чого вона в університеті не навчилася – усі роботодавці хочуть отримати готового фахівця. А Вірі зараз треба в маленьку фірмочку на скромненьку зарплату – досвід напрацьовувати, а потім уже пробувати потикатися в пристойні місця, – пояснила Лариса.

– Ось ти мене повчаєш, а сама своїй дочці гроші щомісяця переказуєш, — образився Віктор.

-Не порівнюй, будь ласка. Аллі щойно виповнилося вісімнадцять. Вона навчається в університеті на бюджеті. Обидві сесії за перший курс здала на відмінно – отримує підвищену стипендію плюс до того – пенсію за батька. Я їй переказую по сім тисяч, це не так багато. Алла хотіла йти підробляти, але я її умовила перші два курси займатися лише навчанням.

Через тиждень Лариса та Алла мали на два тижні поїхати на море. Поїздка планувалася заздалегідь, тур було сплачено ще навесні.

Віктор залишався вдома один – за графіком у нього відпустка була лише у вересні. Лариса та Алла весь останній тиждень присвятили зборам: витягли весь літній одяг – обирали, що взяти із собою.

Як завжди, з’ясувалося, що одній потрібний новий купальник, а в іншої улюблений сарафан зовсім вицвів. Звісно, ​​без шопінгу не обійшлося.

Нарешті валізи зібрані та стоять у коридорі. Таксі замовлено.

Алла вже спустилася надвір, Лариса попрощалася з Віктором і викликала ліфт.

– Ларисо, – зупинив її Віктор. – Ти не могла б залишити трохи грошей? У мене на карті пусто, а до зарплати ще десять днів.

– А ти не міг сказати про це раніше? Таксі чекає, нам пора їхати. Якби ти сказав про це хоча б три дні тому, я щось вигадала б. А зараз я вже все розпланувала і, чесно кажучи, мені не хотілося б обмежуватися на відпочинку через те, що ти не вмієш керувати своїми фінансами. Тож цього разу тобі доведеться вирішити це питання самому. Вибач, мені час.

І в таксі дорогою на вокзал, і в потягу Лариса думала про цю розмову з Віктором. З одного боку, їй було його шкода, а з іншого – вона розуміла, що в цій ситуації він винен сам.

Вони заробляли майже однаково, але Віктор з першого дня, як тільки переїхав до неї до квартири, плавно переклав вирішення всіх побутових та фінансових питань на неї.

Вона оплачувала усі комунальні рахунки. Він жодного разу не поцікавився, скільки це все коштує. Поки Алла навчалася в школі і жила вдома, Лариса це питання не порушувала, але коли донька вступила до університету і поїхала у Київ, Лариса запитала Віктора, чи не міг би він узяти частину платежів на себе.

Він не заперечував. Три місяці поспіль Лариса нагадувала йому, що настав термін оплачувати рахунки. І сама ця ситуація дуже пригнічувала її – Ларисі здавалося, що вона просить у Віктора гроші.

Тоді вона почала чинити по-іншому: просто клала рахунки на стіл у кімнаті. Віктор дивився їх і того ж дня переводив їй на карту рівно половину суми.

Приблизно так само вона вирішила питання із закупівлею продуктів: найчастіше Лариса купувала все сама, але двічі на місяць вона скидала Віктору список того, що він має купити. Іноді, коли вони заходили в магазин разом, Лариса просто казала йому:

– Оплати.

Він ніколи не сперечався.

Але два роки тому на обрії з’явилася Віра. На той час вона вже розлучилася з першим чоловіком і повернулася до квартири матері. Тій, звичайно, не хотіли утримувати дорослу непрацюючу дочку, і вони вдвох насіли на Віктора, переконуючи його в тому, що «тато має допомогти своїй нещасній донечці».

Віктор якісь гроші давав. Віра запевняла його, що їй потрібно пройти курси, щоб влаштуватися на роботу. Іноді телефонувала і плакала, розповідаючи про свої міфічні борги. Він вірив, але ці гроші швидко розліталися зовсім на інше: салони, речі, розваги.

Лариса ніколи не питала Віктора, куди він витрачає вільні гроші, і сама перед ним не звітувала, якщо треба було сплатити за репетиторів для Алли чи купити їй сукню на випускний. Але так званих “спільних накопичень” у них не було.

Вперше Лариса поцікавилася у Віктора звідки фінансові проблеми, коли він виклав чотириста тисяч на друге весілля Віри.

– Це мої накопичення, – відповів він.

– Ти віддав усе? – Запитала Лариса.

– Так, тепер мені доведеться жити лише на зарплату, – відповів він.

Але це не завжди виходило, тому що Віра, яка звикла користуватися гаманцем батька, як банкоматом, навіть вийшовши заміж, регулярно зверталася до нього по гроші, скаржачись на чоловіка, який обмежував її у витратах і пропонував влаштуватися на роботу.

– Уявляєш, – переказував Віктор скарги доньки, – чоловік Віри вважає, що відвідувати салон краси достатньо один-два рази на місяць!

– Правильно каже, – відповіла Лариса. – Відкрию тобі секрет: є жінки, які бувають там набагато рідше – у них робота, домашні турботи, діти, їм не до салонів. Не заважало б і Вірі чимось корисним зайнятися.

Але Віктор продовжував спонсорувати дочку, апетити якої зростали. Відповідно, він дедалі менше вкладав у їх із Ларисою бюджет.

Якось вона сказала йому про це:

– Вікторе, ти влаштував собі фінансові канікули? Не ображайся, але два останні місяці я фактично утримую тебе. Як ти до цього ставишся? Тебе це влаштовує?

Тоді він вибачився, наступного дня приніс Ларисі букет квітів і пообіцяв, що більше не повториться.

І через місяць знову віддав двадцять тисяч Вірі, розраховуючи, що Лариса, їдучи у відпустку, не залишить його з порожньою картою.

А вона вирішила інакше.

Протягом двох тижнів Лариса кілька разів дзвонила до Віктора, питала, як його справи. Він запевняв її, що в нього все гаразд.

А коли Лариса та Алла повернулися додому, ні Віктора, ні його речей у квартирі не було, а на кухонному столі лежала записка: «Ніколи не думав, що наші стосунки закінчаться так банально через гроші. Ключі у поштовій скриньці».

Коли вони розбирали валізи, Лариса вийняла чоловічу сорочку-поло, яку купила у подарунок Віктору, глянула на неї та поклала на диван. Алла зі співчуттям подивилася на маму:

– Ти сильно переживаєш? – Запитала вона.

– Спочатку засмутилася, а зараз ось думаю: правильно він зробив, що пішов, у нас все одно нічого не вийшло б, – відповіла Лариса.