Лера перевіряла нову партію манікюрних фрез, коли телефон завібрував. Максим переслав їй фотографію кошторису весілля своєї сестри й написав:
«Ти це бачила?»
Лера збільшила знімок. Банкет, ведучий, фотограф, сукня, торт, транспорт… А навпроти ресторану стояло:
«Максим + Лера — 350 000 гривень».
Вона перечитала рядок. Потім набрала чоловіка.
— Максиме, у нас що, ресторан з’явився?
— Який ресторан?
— На сімдесят гостей. За триста п’ятдесят тисяч. Судячи з кошторису, ми за нього платимо.
— Я теж щойно побачив.
— І що це означає?
— Мама казала, що треба буде трохи допомогти…
— Трохи? Максиме, ми ж із тобою нічого такого не обговорювали!
На тому кінці запала тиша.
— Зачекай, я ще раз подивлюся, — сказав він.
Лера чула, як чоловік щось натискає в телефоні.
— Ні, Лерко. Я такого не обіцяв.
— Точно?
— Точно. Я сам не розумію, звідки це взялося.
— Ну хоч це добре, — видихнула вона. — Бо я вже подумала, що пропустила якусь дуже дорогу сімейну нараду.
Молодша сестра Максима, двадцятидев’ятирічна Оксанка, збиралася заміж за Артема. Вона працювала у відділі кадрів, він керував зміною в автосервісі. Молодята вже два роки жили разом і хотіли простого весілля: розписатися, запросити близько сорока найближчих людей, посидіти в хорошому кафе.
— Головне, щоб нам було весело, — казала Оксанка. — А не щоб ми потім три роки віддавали борги за святковий стіл.
Але до підготовки долучилася її мама, Тамара Вікторівна.
— Сорок людей? — перепитала вона, почувши про плани. — А тітку Ніну куди подінете?
— Мамо, ми з нею майже не бачимося.
— То тепер побачитеся! А двоюрідних братів без дружин запрошувати? Люди ж образяться.
За кілька розмов список гостей помітно виріс. Потім з’ясувалося, що й кафе замале, і фотозони там немає, і взагалі доньку треба видавати заміж «як годиться».
Лера намагалася не втручатися. У них із Максимом були власні плани й чітка домовленість щодо грошей. Іпотеку, комунальні платежі, харчі, машину та великі покупки вони оплачували разом, а решту кожен витрачав на свої потреби.
Максим працював інженером. Лера п’ять років тому відкрила манікюрну студію, де тепер, окрім неї, працювали ще дві майстрині. Клієнтів вистачало, але й витрат було чимало: оренда, зарплати, податки, матеріали. Гроші на рахунку студії не були вільними.
На подарунок Оксанці Лера відклала п’ятдесят тисяч гривень. Максим — стільки ж. Вони були певні, що ста тисяч від їхньої родини буде цілком достатньо.
Наступного дня Максим подзвонив матері. Після розмови він зайшов на кухню, налив чаю і сів за стіл.
— Ну? — не витримала Лера.
— Мама каже, що все не зовсім так.
— А як?
— Вона сказала Оксанці, що ми допоможемо з рестораном.
— Допоможемо чи оплатимо?
— Схоже, мама вважає, що це одне й те саме.
— Чому вона взагалі вирішила, що ми можемо віддати таку суму?
Максим помовчав.
— Каже, у тебе студія добре працює.
Лера поставила чашку на стіл.
— А моя студія тут до чого?
— Я їй нічого не розповідав про твої гроші.
— То вона сама вирішила, скільки я заробляю, і сама ці гроші витратила?
— Виходить, так.
— Максиме, там гроші на оренду, зарплати, матеріали. І запас на той час, коли клієнтів стане менше. Я не збираюся все це забирати заради чужого банкету.
— Я розумію.
— Навіть якщо вашій фотозоні знадобиться справжній поні.
Максим усміхнувся:
— Поні начебто не планується.
— Поки що.
У понеділок Оксанка написала Лері й запропонувала зустрітися. Вони сіли в кав’ярні неподалік студії. Оксанка ледь встигла замовити каву, як дістала телефон.
— Леро, я хотіла спитати про ресторан. Наступна оплата за три тижні. Вам із Максимом буде зручно тоді переказати?
Лера подивилася на неї.
— Оксанко, ми не планували платити за ресторан.
— Як не планували?
— Отак. Нам ніхто навіть не запропонував це обговорити.
— Але мама сказала, що Максим сам запропонував!
— Він дізнався про суму з кошторису. Як і я.
— Зачекай… — Оксанка швидко перегорнула листування. — Ось. Мама написала, що ви все між собою вирішили. Що Максим хоче допомогти молодшій сестрі.
— Ми хочемо допомогти, але не оплачувати весь банкет.
Оксанка опустила телефон.
— А навіщо ж вона так наполягала, щоб ми змінили кафе?
Виявилося, спочатку вони з Артемом знайшли заклад, який вкладалися оплатити самі. Але Тамарі Вікторівні кафе не сподобалося. Вона повезла доньку дивитися банкетний зал на сімдесят людей.
— Я одразу сказала, що це дорого, — зізналася Оксанка. — І Артем теж. А мама відповіла: «Не хвилюйтеся, Максим допоможе».
— І ви забронювали?
— Внесли сорок тисяч.
Лера мовчки дивилася на неї.
— Ми б ніколи цього не зробили, якби знали, — Оксанка потерла чоло. — У нас немає грошей на такий ресторан.
— У нас теж немає грошей, які ми готові на нього витратити.
— Я справді думала, що Максим запропонував сам.
— А він думав, що мама просто говорить про подарунок.
Оксанка прикрила обличчя долонями.
— Боже. Це що, зіпсований телефон?
— У зіпсованому телефоні хоч хтось спочатку щось каже, — зітхнула Лера. — А тут, здається, мама все вигадала.
Того ж вечора вони зібралися поговорити.
— Не розумію, чому ви так обурюєтеся, — заявила Тамара Вікторівна. — У рідної сестри весілля!
— Мамо, чому ти сказала Оксанці, що я оплачу ресторан? — запитав Максим.
— Я сказала, що ви допоможете.
— Там триста п’ятдесят тисяч!
— Ну й що? Не три мільйони ж!
Максим глянув на Леру. Та лише підняла брови.
— У Лери свій бізнес, — продовжила свекруха. — Клієнти постійно йдуть. Невже для родини не можна один раз допомогти?
— Тамаро Вікторівно, клієнти платять не просто мені в кишеню, — сказала Лера. — У студії оренда, зарплати, податки, матеріали.
— Я ж не кажу брати все.
— А скільки?
— Ну… тисяч триста. Решту Максим додасть.
Максим мало не поперхнувся чаєм.
— Мамо, ти серйозно?
— А що тут такого? Весілля раз у житті!
— Мамо, я тебе питала, чи точно Максим погодився, — тихо сказала Оксанка. — Ти відповіла, що так.
— Ну, я думала, він не відмовить.
— Але ж ти не питала!
Тамара Вікторівна відвела погляд.
— Ми з Максимом підготували вам подарунок, — сказала Лера. — Але ваш ресторан ми оплачувати не будемо. Ви з Артемом дорослі люди й можете влаштувати свято на ту суму, яку маєте.
— Легко тобі говорити, коли в тебе все влаштовано.
— Я для того й працюю, щоб у мене все було влаштовано. І не витрачаю гроші, яких не можу собі дозволити.
Свекруха повернулася до сина:
— Максиме, у вас же є заощадження. Ти сам казав, що на іпотеку відкладали. Візьміть звідти, потім назбираєте.
Максим випростався.
— Мамо, ти вже й ці гроші розподілила?
Пів року тому він справді розповідав матері, що вони з Лерою зібрали 420 тисяч гривень і хочуть внести великий достроковий платіж за квартиру. Тоді він пишався, що їм це вдалося.
— Та просто заощадження, — сказала Тамара Вікторівна.
— Вони на іпотеку.
— Вам ще три роки платити!
— Тому ми й хочемо скоротити цей термін. А якби ми взагалі нічого не назбирали?
— Ну, тоді б зробили весілля скромнішим, — пробурмотіла мати.
Усі замовкли. Першою не витримала Оксанка. Вона засміялася, а тоді витерла очі.
— Мамо, то ми ж саме так і хотіли.
Тамара Вікторівна образилася. А наступного вечора Артем уперше побачив повний кошторис.
— Скільки? — перепитав він і підніс телефон ближче. — Сімсот шістдесят тисяч?
— Там ще не все остаточно, — сказала Тамара Вікторівна.
— Я думав, у нас близько чотирьохсот. Оксанко, ти бачила всю суму?
— Ні. Ми з мамою окремо дивилися послуги… Я теж не склала все докупи.
Артем сів і почав читати вголос.
— Оформлення входу… Композиція на стіл для батьків… Оренда крісла для фото? Дванадцять тисяч?
— Воно дуже гарне, — пояснила Тамара Вікторівна. — Ексклюзивне.
— За дванадцять тисяч я можу купити крісло й сидіти на ньому вдома. А не сфотографуватися один раз!
Оксанка зазирнула йому через плече.
— А це що за окремий торт?
— Для старших родичів, — відповіла мати. — Основний надто сучасний.
— Мамо, а що з ним не так?
— Ну, раптом їм не сподобається.
— То вони спробують, — сказав Артем. — Якщо не сподобається, не їстимуть. А автобус навіщо?
— Розвезти гостей. Пізно ж буде.
— Вони всі в нашому місті живуть. Є таксі.
— Таксі дорого.
Артем подивився в телефон.
— Цей автобус коштує як тридцять поїздок на таксі!
Оксанка пирснула. Лера схилилася над тарілкою, ховаючи усмішку.
— І хто така двоюрідна тітка Ніни Петрівни? — запитав Артем.
Оксанка замислилася.
— Мамо, це та, яку я останній раз бачила на випускному?
— Вона твоя родичка!
— Я не сперечаюся. Але ми навіть не знаємо, чи вона мене впізнає.
Наступного дня молодята сіли рахувати свої гроші. У них було 250 тисяч гривень. Батьки Артема обіцяли 120 тисяч, Тамара Вікторівна могла додати ще 40. Разом — 410 тисяч.
— На це й орієнтуємося, — сказав Артем. — Без чужих заощаджень.
— І без маминих обіцянок за інших, — додала Оксанка.
Від дорогого залу вони відмовилися. За умовами бронювання з сорока тисяч передоплати повернули лише половину.
— Шкода грошей, — сказала Оксанка, коли вони вийшли з ресторану.
— Дуже, — погодився Артем.
Вона зітхнула, а потім усміхнулася:
— Вважатимемо, що заплатили за курс фінансової грамотності.
— Недешевий курс.
— Зате більше не забудемо.
Вони знайшли інше затишне кафе й повернулися до початкового списку гостей. Залишили фотографа, ведучого й сукню, яку Оксанка вже обрала. Артем наполіг на одному смачному торті для всіх.
Крісло, автобус і додатковий торт викреслили. Фотозону зробили простішою.
Разом із втраченою передоплатою весілля обійшлося трохи менше ніж у 400 тисяч гривень.
Тамара Вікторівна ще довго ходила невдоволена.
— Все так скромно, — зітхала вона. — Можна ж було гарніше.
За тиждень до весілля Оксанка посадила її поруч.
— Мамо, якщо хочеш щось додати, спочатку скажи нам, скільки це коштує і хто за це платить.
— Я всього лише хотіла…
— Я знаю. Ти хотіла гарного свята. Але весілля наше, і вирішувати будемо ми.
Мати хотіла щось відповісти, та лише стиснула губи.
На весіллі виявилося, що гості чудово фотографуються і без дорогого крісла. Торт їли всі, зокрема й старші родичі, а додому кожен дістався сам.
У кафе було тепло й весело. Гості танцювали, пересідали одне до одного й сміялися так голосно, що ведучому кілька разів довелося просити уваги.
— Ну що, — шепнула Лера Максимові, — поні ніхто не помітив?
— Тихіше, — усміхнувся він. — А то мама почує.
Наступного ранку Лера й Максим переказали Оксанці по 50 тисяч гривень, як і планували.
Та одразу зателефонувала.
— Ви серйозно? Сто тисяч? Дякую вам!
— Це вам із Артемом, — сказала Лера. — Витратьте, як самі захочете.
— Обов’язково. І знаєте, за що ще дякую? Що вчора не дали.
— Чому?
— Мама до десерту точно знайшла б, куди їх прилаштувати. На якусь дуже потрібну дрібницю.
— Я тому й чекала ранку, — зізналася Лера.
Максим, який слухав поруч, розсміявся.
Молодята вирішили витратити подарунок на поїздку та покупки для дому. А Лера з Максимом не зачепили своїх 420 тисяч. Через кілька місяців вони додали до них нові заощадження й зробили достроковий платіж за іпотекою.
Якось за сімейним обідом Тамара Вікторівна повідомила:
— Я тут думаю, ювілей треба нормально відзначити. Хороший ресторан орендувати, як годиться.
Максим відклав виделку.
— Чудова ідея, мамо. А який бюджет?
— Причому тут одразу бюджет?
— Ми тепер досвідчені. Спочатку сума, потім ресторан.
Оксанка ледь не пирснула чаєм. Артем схвально кивнув.
Тамара Вікторівна подивилася на всіх чотирьох і сухо сказала:
— Сама оплачу.
— Тоді обирайте хоч крісло, — усміхнувся Артем. — Навіть два.
Свекруха ще мить трималася, а потім розсміялася разом з усіма.
Згодом Лера розповіла майстриням у студії, що її бізнес ледве пережив найнебезпечніший фінансовий квартал за весь час.
— Податки? — запитала одна.
— Гірше.
— Перевірка?
— Ще гірше.
— Що ж тоді?
— Весілля, яке я навіть не планувала.