Маргарита Андріївна прийшла на день народження до сина. Свято пройшло добре. Окрім Маргарити Андріївни, були запрошені батьки невістки, та друзі Олега. Коли настав час йти, Маргарита Андріївна попросила Олега викликати їй таксі. – Мамо, почекай, поки всі розійдуться – у нас до тебе є розмова, – зупинив її син. Маргарита здивувалася, але наполягати не стала і сіла в очікуванні, коли син та невістка проводять гостей. Коли всі розійшлися жінка запитала у сина: – Ну, про що ти хотів поговорити? Але Маргарита Андріївна навіть уявити не могла, що у неї попросять син та невістка.

Маргарита Андріївна прийшла на день народження до сина. Свято пройшло добре. Окрім Маргарити Андріївни, були запрошені батьки невістки, та друзі Олега. Коли настав час йти, Маргарита Андріївна попросила Олега викликати їй таксі. – Мамо, почекай, поки всі розійдуться – у нас до тебе є розмова, – зупинив її син. Маргарита здивувалася, але наполягати не стала і сіла в очікуванні, коли син та невістка проводять гостей. Коли всі розійшлися жінка запитала у сина: – Ну, про що ти хотів поговорити? Але Маргарита Андріївна навіть уявити не могла, що у неї попросять син та невістка.

Маргарита Андріївна збиралася до сина на день народження. Заздалегідь записалася в салон, зробила зачіску, упорядкувала руки. Потім відкрила шафу і дістала свою улюблену темно-синю сукню. Вона вже давно не одягала її, але вона сиділа на ній, як і раніше, чудово. Легкий шарф на плечі та зручні туфлі-човники доповнили вигляд.

Маргариті Андріївні шістдесят два роки. Три роки тому вона залишилася вдовою, але жінка не закрилася від життя у своєму горі – вона продовжила працювати, обіймаючи посаду керівника відділу в обласному управлінні статистики, і хоча вже отримувала пенсію, покидати роботу поки не збиралася.

Жила вона у двокімнатній квартирі, яку колись давно вони купили разом із чоловіком. Григорій, її чоловік, як відчував, за два роки до того, як його не стало – написав заповіт, у якому свою частку у квартирі залишив дружині, а щойно куплений новий автомобіль та гараж – їхньому єдиному синові – Олегу.

Була в Маргарита Андріївна ще одна квартира – однокімнатна, яку вона отримала у спадок.

Саме в ній і жив зараз Олег зі своєю дружиною Оленою та п’ятирічною донькою Уляною.

Маргарита Андріївна подивилася на годинник: час. Вона взяла свою сумку та пакет із подарунком і вийшла з дому.

Свято пройшло добре. Окрім Маргарити Андріївни, були запрошені батьки Олени, її молодший брат та дві родинні пари – друзі Олега.

Подарунок матері – кашеміровий пуловер кольору петроль – дуже сподобався синові.

Коли настав час йти, Маргарита Андріївна попросила Олега викликати їй таксі – увечері транспорт ходив погано.

Але він сказав:

– Мамо, почекай, поки всі розійдуться – у нас до тебе є розмова.

Вона здивувалася, але наполягати не стала і сіла в крісло в очікуванні, коли син та невістка проводять гостей.

Коли вони увійшли до кімнати, Олена запитала:

– Може, ще чаю?

– Ні, давайте поговоримо, і я поїду.

– Мамо, – обережно почав Олег. – Я, звичайно, розумію, що тато мав повне право розпорядитися своїм майном так, як вважав за потрібне. Але у нас із Оленою виникли проблеми, і я запропонував звернутися до тебе за допомогою.

– І в чому проблема? – поцікавилася мати.

– Уляні вже п’ять. Нам тісно в однокімнатній квартирі. І я продумав два варіанти, які могли б вирішити це питання, – сказав син.

– І які ж це варіанти?

У цей момент Олена, яка стояла біля дверей, вийшла на кухню.

– Перший варіант – найпростіший: ми міняємось квартирами – ти переїжджаєш сюди, а ми – до твоєї двокімнатної. Щось типу обміну. Тут і з документами особливої метушні не буде, – пояснив Олег.

– А другий який? – запитала Маргарита Андріївна.

– А другий трохи складніший: ти оформляєш на мене дарчу на цю однокімнатну, ми її продаємо та беремо в іпотеку побільшу квартиру.

– Зрозуміло. Як я думаю, вас більше влаштовує перший?

– Так, але якщо ти вибереш другий, ми не образимося, – сказав син.

– Не образитеся? Цікаво. А скажи, будь ласка, синку, яка з цих двох квартир належить вам? – запитала мати.

– Мамо, я чудово пам’ятаю, що обидві ці квартири твої, але врешті-решт вони все одно дістануться нам. То навіщо тобі за них так міцно триматися?

– Олеже, тривалість життя у жінок у нашій країні близько сімдесяти восьми років. Мені зараз лише шістдесят два. Я сподіваюся, що в мене в перспективі ще п’ятнадцять років. І я хочу прожити їх у своїй квартирі, – відповіла мати. – Щодо другого варіанта я подумаю.

Думала Маргарита Андріївна майже тиждень. Потім зателефонувала синові та запросила його до себе.

Олег сподівався, що мама оформить на нього дарчу на квартиру, в якій він зараз живе з родиною. Вони з дружиною вже вивчили всі питання, пов’язані з продажем житла та оформлення іпотеки, консультувалися у знайомих, які нещодавно купували квартиру. Загалом були у повній готовності.

Коли син прийшов, Маргарита Андріївна запропонувала йому сісти.

– Перш ніж сказати, що я вирішила, я хочу запитати тебе, чи пам’ятаєш ту розмову, яка відбулася, коли ми – тоді ще з твоїм батьком – дали тобі ключ від однокімнатної квартири і дозволили вам з Оленою там жити?

– Пам’ятаю. Тато сказав, що квартиру ви даєте нам тимчасово. Доки ви не вийдете на пенсію. Після цього ви планували її здавати та отримувати додатковий дохід, – відповів Олег.

– І що відтоді змінилося? – запитала мати.

– Тата не стало.

– Так, твого батька не стало, але квартира як була моя, так і залишилася. Адже ти знаєш, що я отримала її у спадок від своєї матері – твоєї бабусі.

– Мамо, я все це пам’ятаю.

– То чому ти вирішив переглянути домовленість і пропонуєш мені оформити на тебе дарчу?

– Мамо, ну ти ж бачиш, у нас не виходить назбирати на свою квартиру! – вигукнув Олег.

– А у вас і не вийде, якщо ви будете двічі на рік їздити на море в екзотичні країни. Якщо Олена купуватиме сумочки вартістю половину автомобіля і щотижня відвідуватиме салони. Ви й не збираєтеся збирати, хоч і в тебе, і у твоєї дружини дуже непогані зарплати. Ви сподіваєтеся вирішити квартирне питання за мій рахунок.

– Ти пропонуєш нам перейти на локшину швидкого приготування? – запитав син.

-Ні. Я пропоную двом дорослим людям усвідомити, що вам самим доведеться подбати про своє житло, причому це може статися незабаром, – відповіла Маргарита Андріївна. – Я поки що сповнена сил і кидати роботу не збираюся. Але як тільки я звільнюся – або мене звільнять – я відразу ж попрошу вас з’їхати і шукатиму квартирантів, щоб отримувати той додатковий дохід, про який ми говорили тобі, коли передавали ключі від квартири.

– Ти хочеш сказати, що виставиш нас?

– Не виставлю, а попрошу виконати договір. До того ж я попереджаю тебе про це за кілька років. Ви з Оленою маєте зрозуміти, що у вас немає свого житла, вас тимчасово пустили до квартири, щоб ви за цей час змогли назбирати хоча б на перший внесок. Минуло шість років. Скільки ви назбирали?

Олег нічого не відповів.

– Це нерозумно: ви витрачаєте все, що заробляєте. Я переконливо тебе прошу – поговори із дружиною. Поясни Олені ситуацію, щоб не вийшло, що за три роки я запропоную вам звільнити квартиру, а вона здивується, – сказала мати.

– Тобто в тебе буде дві квартири, а ми нам потрібно буде шукати житло? Навіщо тобі дві квартири, мамо?

– Олеже, я тобі вже пояснювала, ти погано мене слухав? В одній квартирі я житиму, а іншу – здаватиму, щоб мені було, на що жити. Я не хочу, вийшовши на пенсію, рахувати копійки і вибирати, що купити: пігулки або шматок м’яса, у той час як ви бездумно витрачатимете гроші.

– Невже ти думаєш, що ми тобі не допоможемо? І якщо ти попросиш, ми не купимо тобі тих самих продуктів? – запитав син.

– А чому я маю щось просити? Мені простіше мати свої гроші та купувати те, що мені треба – це по-перше. І по-друге, згадай, коли я півтора роки тому лежала в палаті, ти приїхав до мене лише один раз. А Олена не з’явилась у мене жодного разу. Хоча цілком могла б приїхати.

– Мамо, але ж я дзвонив тобі, питав, як ти почуваєшся. Тобі треба було попросити, щоб ми приїхали і допомогли.

– Звідки ви приїхали? З Туреччини? Ви ж наступного тижня туди поїхали. А коли повернулися, навіть не поцікавилися, як я тут сама впораюся. Тож вибач, Олег, у мене на вас надії немає. Поки можу, намагатимуся випливати сама. А там буде видно. І ви давайте теж самі збирайте собі на квартиру – я планую ще три-чотири роки попрацювати, але гарантувати нічого не можу.

Звичайно, і Олег, і Олена образилися на Маргариту Андріївну – ще б пак, жити спокійно в квартирі, вважати її своєю і раптом дізнатися, що тебе можуть будь-якої миті попросити звідси.

– Уявляєте, у свекрухи дві квартири – вона одна живе у двокімнатній квартирі, а ми втрьох тіснимося в однокімнатній, так вона сказала, що через три роки і звідси нас вижене, – скаржилася Олена подругам та своїй матері.

І ті, зрозуміло, їй співчували і обурювалися поведінкою Маргарити Андріївни.