Ніна своє дитинство пам’ятала по переїздах. Переїжджали вони з квартири на квартиру щороку, може й частіше. Якось вони приїхали до бабусі, але в її двушці було тісно.
Ніна, мама, тато, бабуся з дідом і брат тата. Бабуся постійно бурчала. Дядько та батько тихо причащалися на балконі, а потім голосно хропли всю ніч. Як можна розмістити шістьох людей! Дід спорудив якусь ширму і відокремив куток для Ніни.
А потім знову збирання речей та переїзд. Батьки вирішили переїхати в інше місто. З роботою там краще, але квартиру винайняти дорожче. Тоді Ніна не знала, що батьки взяли кредит. Дванадцятирічній дитині цього не сказали.
Нова орендована квартира в центрі міста, у Ніни нарешті окрема кімната. Знову на рік? Батько знайшов роботу, мати влаштувалася в магазин, життя налагоджувалося. Ніна ходила до школи.
Влітку вони їздили на море, восени – до бабусі в ту саму квартиру. Ніна їздити не хотіла, тато з дядьком там знову не просихали, іноді до них приєднувався і дід. Мама теж була не проти посидіти за столом. Бабуся лаялася, переживала, але нічого не змінювалося.
Потім доводилося повертатися до чергової орендованої квартири. Останні роки життя з батьками Ніна навіть валізу не розбирала. Переїжджали часто.
– Мамо, коли вже ми житимемо у своїй квартирі? Люди здають житло, а ми по чужих кутах вештаємося.
– Їм пощастило. Спадщина, а може…
– Що? Я вже не мала, все розумію. Знаю що таке іпотека. Невже не можна взяти іпотеку, щоб жити у своїй квартирі? Мені набридло переїжджати! Набридли чужі меблі, набридла ваша показуха гарного життя.
– А ми добре живемо, – працюємо, відпочиваємо. Відпочинок нам потрібний! Ми працюємо, тебе виховуємо. Хто твоє навчання оплачує? Могла б уже працювати та допомагати нам!
– Мамо, я на бюджеті! Пів року лишилося.
– Тільки це й тішить. Орендувати квартиру стало дорожче, допомагатимеш нам.
– Можна було скромніше знайти житло, дешевше, а не найдорожче у центрі.
– Ти вдячна маєш бути нам, а ти ніс повертаєш! Сама спробуй, як це платити за все.
Ніна не зрозуміла матір, – Ольга не зрозуміла дочку.
***
Перша заробітна плата Ніни. Вона хотіла відкласти для себе, але мати попросила оплату за квартиру.
– Все, доросла, за житло платити треба.
– Не завадило б обмити твій перший заробіток, – вставив тато. – Зганяй у магазин, тільки паспорт не забудь, бо не повірять, що тобі вже можна. Й тортик собі захопи.
– Я нікуди не піду!
– Віддай гроші матері, вона сама все придбає.
Ніна дала гроші на оплату квартири й ще трохи.
– На квартиру! А що це?
– Це моя частина, а вас двоє.
– Ти так вважаєш? Ми ж тебе утримували! Вчили!
– Це був ваш обов’язок! Я ж була дитиною.
Ніна примудрилася накопичити на орендовану кімнату. Вибрала найдешевшу та з’їхала. Наслухалася від матері всього, – про невдячність, про погану дочку…
– Вам буде легше. Тепер не треба витрачатися на їжу для мене та одяг. І воду я у вас пити і лити не буду.
Батькові і матері довелося змиритися. Ніна працювала, відкладала гроші. Виходило повільно, але вона йшла до мети. Знайомство з майбутнім чоловіком відбулося в тій же орендованій кімнаті.
Олег винаймав сусідню, працював багато, йшов рано, приходив пізно. Ніна знайшла собі підробіток, і поверталася іноді опівночі. Якось він чекав її біля під’їзду.
– Я хотів позичити в тебе хліба, забув купити. А тебе нема. Сталося що?
– Ні, просто працюю. Тут кафе поряд, я тільки ввечері там, гроші дуже потрібні.
***
Олег та Ніна одружилися через рік. Тихо розписалися і вдвох посиділи у кафе. Мати з батьком образилися, вони хотіли велике весілля, а дочка тільки й повідомила, що вийшла заміж.
Батьки Олега жили в селі, до них просто потім з’їздили. Своїх батьків Ніна знала, їм тільки свято подавай та наливай.
Молодята почали жити в одній кімнаті. У них була одна мрія на двох. Олегові батьки допомогти не могли, а Ніні й поготів. Три роки наполегливої праці, економії на перший внесок.
Квартиру обирали ретельно, розрахували все, – платежі, комуналку, їжу та маленькі радощі. Двокімнатна квартира в новому будинку. Вид із вікон на будівництво, але колись цей вид зміниться, місто росте.
Батьки Олега раділи за них. Ніна та Олег їздили до них у вихідні, допомагали на городі, та й по господарству. Ніні сподобалося у селі. Будинок великий, чистий. Живуть не багато, але люди добрі. Її прийняли.
Мати Ніни знову висловила невдоволення. Іпотека, кабала, наймати дешевше. Квартира хороша, але навіщо!
– Жити! Ви давно могли мати своє, а користуєтесь чужим.
– У нас скоро теж буде своє. Дід пішов із життя, а бабця вже хворіє. Батько у спадок вступить і буде в нас квартира.
– А як же його брат? Та ще й сестра десь є.
– Там, звичайно, все складно, але сестрі квартира не потрібна, у неї все є. Вона не була дурепою, заміж вдало вийшла. А ось ти знайшла собі голодранця.
– Мамо, а ти кого собі знайшла? У тата теж нічого не було і немає.
– Ні, але буде. Незабаром.
– А в нас уже є!
– У вас є іпотека, а це обов’язок.
– Мамо, у вас боргів більше, ніж наша іпотека. Так! Я знаю, не дивуйся! Ви живете у кредитах, які платити не збираєтесь.
– Ну і живи усвоїй борговій ямі.
Невдовзі після цієї розмови не стало і бабусі. У спадок батько вступив. Брат відмовитися не міг, він там жив і нікуди йти не хотів, та й нікуди. Сестра просила відшкодування за свою частку, бо гроші потрібні.
А батько Ніни хотів усе! Брат батька отримав більше, виявляється, приватизація була на трьох. Йому й так належала третина. Ділили частки, що залишилися.
Ніхто викупити не зміг, грошей небуло. Усе продали. Брат батька придбав однокімнатну квартиру у старому будинку на околиці.
Сестра отримала свою частку. А батько втратив гроші, – державні виконавці зняли за борги. Й так не було нічого, ще й поменшало.
***
Олег та Ніна живуть у своїй квартирі, виховують сина, їздять в село. Батьки Ніни, як і раніше, орендують житло, відпочивають і живуть на своє задоволення. Як кажуть, – хто на що вчився…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!