У мого чоловіка є величезна кількість родичів. І якщо хтось скаже, що це добре, то я готова спростовувати цю думку. А все через те, що одного разу його родичі приїхали до нас до дому тоді, коли ми абсолютно того не очікували.
Я була на роботі як раз, пів на четверту вечора, дзвонить чоловік і каже, що приїхав його двоюрідний брат з дружиною, двома дітьми п’яти років і бабусею. І нічого, що у нас в квартирі всього дві кімнати. Сказали, що на два дні всього.
Що ж, я давай бігти з роботи додому, все ж їжі на стількох людей не готувала, та й постільні місця приготувати треба.
Прибігла, наготувала їжі як на роту солдатів, всім місця знайшла. Мало того, що на роботі втомилася, так ще й за родичами доглядала. Ну вже, вони ж на два дні всього і поїдуть. Але ні, вони залишилися на цілий тиждень аж.
Щодня на роботі я отримували дзвінки з питаннями про те, коли буде їсти і коли мене чекати. Як же – дві жінки в будинку, а їжі приготувати не можуть. Всю їжу купували за наш з чоловіком рахунок – вони ж в гостях, готувала і прибирала я. Вони ж гості, приїхали відпочити.
Останньою краплею стало, коли на сьомий день я повернулася додому, а вдома дурдом просто. Їх двоє маленьких дітей вивертали все з шаф, ще й на додачу облили весь одяг фарбою для малювання. На мої зауваження і вирячені очі матуся дітей відповіла – “ну вони ж просто діти”. А де були дорослі?
У той же день родичів відправили в готель. Вони ж подзвонили і сказали, що за таку “гостинність” вони образилися і більше до нас не приїдуть. А я перехрестилася і сказала – “Ну і слава Богу”.
