Я пропрацювала в Іспанії майже весь трудовий стаж. Але не думайте, що так добре в далеких краях, це тільки в молодіжних серіалах всі дружні, усміхнені, і складається все немов само собою. Я заробляла пристойно, але дуже сумувала без сім’ї, без улюблених людей і без дітей. Самі розумієте, хороші посади місцевим самим потрібні, я працювала в будинку для літніх людей.
Ночами ридала в подушку, але працювала, зціпивши зуби, адже на батьківщині нам світила тільки бабусина руїна з туалетом на вулиці. А хотілося, щоб хоч дітки мої вибралися на новий рівень, не думали, де і як будуть ночувати, будували своє життя на новому рівні.
На батька розраховувати не доводилося, тому працювала на знос. З віком все стало даватися важче, а туга на чужині – не описати, там навіть словом не перекинутися. А скільки коштує мeдицинa! Ось я і вирішила, працюю останній рік. Зароблю на ремонт власного житла, трохи відкладу – і додому.
Як же я щаслива була йти рідними вулицями, бачити з дитинства звичні пейзажі.
Почала потроху стару свою квартирку в порядок приводити, адже не стежив за нею ніхто, постаріло все. Хотілося привести її в порядок і вже не мyчитиcя з ремонтом, жити спокійно.
Одне було дивно: діти не дзвонили майже, всі зайняті, у всіх сім’ї – але ж роками не бачилися! Потрібно відновлювати зв’язки, а вони і не чешуться.
Нарешті старший скликав усіх до себе, і як я була рада! Надивитися не могла на дорогі обличчя дітей і онуків, обіймала і гладила всіх. І пишалася: не в селищі живуть, де кругом п’янi, вивчила, житлом забезпечила, у всіх і робота пристойна, і квартири.
Чудово посиділи, діти розповідали, як живуть, під вечір попросили затриматися. Думала, висплюся, вранці додому. А молодша раптом попросила мене ще на рік повернутися попрацювати: вона доучується, потім гроші на бізнес потрібні.
Я розгубилася. Вечір цілий розповідала, що здopoв’я більше немає, що самій тепер допомога потрібна. І ось апофеоз: здoрoв’я моє їх не хвилює. А гроші потрібні.
Сім’я вважає, що я тільки про себе думаю, але ж на мене розраховують. Дзвонять тільки запитати, чи не збираюся я знову в Іспанію. Або може тоді віддам те, що у мене на рахунку залишилося? Самі їхати не бажають, пропонувала домовитися.
