Мені пригадується розповідь однієї нашої парафіянки.
Її доньку покинув чоловік, коли та народила дитину. Кинув і пропав, як це зараз часто буває. Дочка була в такому важкому стані, що у неї не було сил подавати в суд, щоб їй платили аліменти. Чому батько дитини був радий. Знає, що у нього є дитина, але йому це не цікаво.
І ось ця жінка, бабуся, розповідала, що онук, коли жив у неї на дачі, вже бувши підлітком, щодня кудись тікав. Вона вирішила простежити, куди це він там на дві-три години тікає після кожного сніданку. Вона пішла за ним і побачила, як хлопчик виходить в поле і кричить: «Тату, тату!». Кричав, потім витирав сльози й повертався додому.
І ось мені подумалося: але ж десь є цей батько, який не хоче знати про те, що є людина, яка готова його любити.
Батько втратив не просто об’єкт витрачання грошей в цій ситуації. Він втратив того, хто був готовий його любити. Різним.
Протоієрей Федір Бородін
