– До відпустки тобі треба схуднути, бо я поїду до мами! – гримнув Олег, штовхнувши ногою м’який дорожній баул у передпокої.
– І на скільки ж мені, цікаво, треба схуднути? – спитала Ярина, притулившись плечем до одвірка.
– Хоча б на кілька розмірів! – випалив чоловік і прискіпливо глянув на її домашню кофту. – У липні нам у санаторій їхати! А мені з тобою на пляж вийти соромно! Я чоловік помітний, у самому соку. А ти розпливлася, як квашня!
Ярина не відразу змогла відповісти. Вона перевела подих, потерла скроні пальцями й опустилася на лаву біля стіни.
Дванадцять років вони прожили в цій двокімнатній квартирі, яка дісталася їй від бабусі ще до весілля. І всі дванадцять років Олег щиро вважав, що ощасливив дружину вже самим фактом своєї присутності.
Годувати його, щоправда, повітрям було неможливо. Щовечора він хотів то смажену курку гриль із картоплею, то пухкі оладки, то домашні пельмені.
А коли Ярина після роботи сідала повечеряти разом із ним, він лише всміхався й кидав, що гарної дружини має бути багато.
Та цієї весни на чоловіка ніби щось найшло. Він удвох із нею оплатив путівки на море, оновив собі літній гардероб і почав щодня чіплятися до дружини.
То спідниця на ній сидить мішком, то щоки ззаду видно, то на сходах вона дихає надто голосно. І ось у середині травня він влаштував показовий скандал зі зборами.
– Чого мовчиш? – насупився Олег, поправляючи комір бежевої сорочки-поло й гладячи власне округле черево. – Думаєш, я жартую?
– Думаю, твоя обновка от-от лусне на пузі, – спокійно сказала Ярина. – Ґудзик тримається на чесному слові.
– Це в мене кістка широка й солідність! – розізлився чоловік. – Чоловікові в сорок дев’ять належить мати вагу в суспільстві! А жінка має стежити за собою, щоб чоловік на чужих не задивлявся!
– То ти, виходить, до Ганни Петрівни з’їжджаєш? – уточнила вона.
– Саме так! – підняв підборіддя Олег. – У мами порядок і режим. Поживу в неї до липня. Нехай це буде стимулом!
У цей момент у передпокої задзвонив його телефон. Олег демонстративно ввімкнув гучний зв’язок. Із динаміка одразу загримів владний голос Ганни Петрівни:
– Олесю, синочку! Ти вже таксі викликав? У мене аж серце заболіло за тебе!
– Виходжу, мамо, – лагідно відповів Олег, скоса глянувши на дружину. – Зібрав пожитки.
– Правильно зробив! – заторохтіла свекруха. – Нічого собі нерви псувати! Ярина мене чує? Люба, ти на мене не ображайся, але ти себе зовсім запустила! За такого чоловіка так розповніти – це ж сором!
– Візьми себе в руки, сядь на кефір, побігай навколо будинку. Дивись, до відпустки Олег і змінить гнів на милість!
– Чую, Ганно Петрівно, – озвалася Ярина. – Ви там головне не забувайте годувати Олега вівсянкою на воді. Йому для солідності корисно.
– Ти мені ще вказуй! – обурилася свекруха. – Олеже, не затримуйся, я вже партію парових котлет поставила!
Зв’язок урвався. Олег сунув телефон у кишеню штанів і витяг із барсетки складену вдвоє квитанцію з турфірми. Помахав нею перед обличчям дружини.
– Дивись уважно! – із натиском сказав він. – Виїзд третього липня в санаторій. Два окремі місця в двомісному номері, кожне оплачено з окремої картки! Півтора місяця тобі на виправлення.
– А якщо не виправлюся? – трохи примружившись, запитала Ярина.
– Прийду першого числа і сам усе перевірю! – пригрозив Олег. – Улізеш у свій торішній кораловий сарафан – поїдеш зі мною на море. А якщо й далі жертимеш без міри, я здам твоє місце і поїду один!
– Мій новий шезлонг на антресолях не чіпай, я його першого липня заберу!
– Який ти турботливий, Олеже, – похитала вона головою.
– Я для твого ж блага стараюся! – поважно заявив чоловік, підхоплюючи м’який баул. – Тільки не здумай мені щовечора дзвонити й скиглити! Усе, розмова закінчена!
Коли його кроки стихли на сходах, Ярина ще довго сиділа на лаві в передпокої. Вона зчепила пальці на колінах і дивилася в одну точку на шпалерах. Було прикро — сил немає.
Дванадцять років вона економила на собі, латала старе пальто й купувала найдешевший крем, поки Олег відкладав на курорти й обзаводився власними розкладними шезлонгами з підсклянниками.
А тепер її ж у власній хаті ще й забракували! Ні вже, сидіти й киснути біля каструль вона точно не буде.
Ярина дістала з шафи дерев’яну скриньку для шиття, де під клубками ниток лежав заповітний конверт із її преміями та відпускними. Перерахувала гроші — назбиралося чимало, на нове життя вистачить.
Уже за кілька днів Ярина стояла біля бортика міського басейну. Тренерка Маргарита — висока худа жінка п’ятдесяти двох років зі свистком на шнурку — безжально ганяла ранкову групу.
– Гей, у рожевій шапочці, не халтур! – голосно гукнула Маргарита, коли Ярина повисла на бортику, переводячи подих. – Ми сюди плавати прийшли чи так, поплавцем теліпатися? Працюй ногами, шановна!
– Та я вже років десять як слід не плавала! – простогнала Ярина, відпливаючи від бортика. – У мене вже плечі ниють!
– Нічого, у воді ще ніхто не зламався від радикуліту! – пожартувала Маргарита й присіла навпочіпки біля краю басейну. – Чого така сердита припливла? Чоловік довів, чи що?
– Умову поставив, – зізналася Ярина, вчепившись у борт. – Сказав, що я квашня. Мовляв, якщо до липня не влізу в кораловий сарафан, він у мами жити залишиться, а на море без мене поїде!
Маргарита так і пирснула від сміху. Свисток на її грудях весело підстрибнув.
– Ну і фрукт! – захопилася тренерка. – А сам, мабуть, красень хоч куди? Аполлон із лисиною?
– Із залисинами та круглим черевцем, – криво всміхнулася Ярина. – Але твердить, що в нього широка кістка і вага в суспільстві!
– Ой, тримайте мене семеро! – зареготала Маргарита. – Знаємо ми ту широку кістку зі смаженої картоплі! І що ти збираєшся робити?
– Уже зробила, – рішуче відповіла Ярина. – Учора сходила до турфірми. Ми ж путівки окремо оплачували, кожен зі своєї картки. От я свою й здала!
– Та невже?! – округлила очі тренерка. – І гроші повернули?
– Майже всі! – зраділа Ярина. – Тільки там один кумедний нюанс вийшов. Без моєї доплати двомісний люкс автоматично злетів!
– І куди ж твого солідного переселили? – лукаво підморгнула Маргарита.
– У звичайний чотиримісний чоловічий номер із зручностями на поверсі! – засміялася Ярина. – Менеджерка ще пропонувала подзвонити й попередити його, але я відмовила. Сказала, хай буде сюрприз!
– Ну ти й даєш! – гупнула долонею по коліну Маргарита. – Це ж шикарно! А гроші куди пристроїла?
– Записалася на вечірні курси головних кошторисників від нашого будівельного управління, – сказала Ярина. – Начальниця давно кликала вчитися на місце пенсіонерки, та Олег усе бурчав. Хто, мовляв, йому подаватиме гарячі вечері до сьомої? А на решту — от, до тебе в басейн прийшла!
– Викинь дурниці з голови й навіть не сумнівайся! – суворо сказала Маргарита, підводячись на весь зріст. – Гробити здоров’я заради штанів із залисинами — остання справа. Ми з тебе, пані, цукерку зробимо не для його санаторію, а для твоєї власної спини! Давай ще чотири доріжки на спині, і не філонь!
Відтоді життя Ярини закрутилося так, що ніколи було й присісти. Тричі на тиждень перед роботою вона плавала в Маргарити, а ввечері сиділа над таблицями й кошторисами.
Курка гриль і жирні оладки зникли зі столу, а наприкінці червня Ярина з Маргаритою, яка теж помітно погарнішала, вже сиділи на лавці в алеї біля басейну й їли велику черешню з паперового пакета.
– Ну, красуня ж! – Маргарита задоволено окинула подругу поглядом у новому пісочному лляному костюмі. – Мінус два розміри, як із куща, стрижка стильна, русяве пасмо блищить! Як там на роботі?
– Сьогодні мене призначили старшим кошторисником! – похвалилася Ярина, кидаючи до рота стиглу ягоду. – Зарплата тепер майже вдвічі більша за колишню. Начальниця каже, давно пора було!
– А твій фрукт із широкою кісткою хоч раз за півтора місяця з’являвся? – запитала Маргарита.
– Жодного разу навіть не подзвонив! – засміялася Ярина. – Тримає характер. Чекає, коли я в сльозах приповзу до Ганни Петрівни під балкон просити пробачення.
– Ну-ну, – весело протягнула тренерка, вибираючи найбільшу черешню. – От у нього завтра ввечері й витягнеться пика! Ти вже зібрала його речі?
– Ще вчора! – махнула рукою Ярина. – Усі антресолі й полиці в шафі розчистила. Склала його зимову дублянку і вудки в два картаті баули, зверху прив’язала його улюблений складаний шезлонг і поставила все біля порога!
– Оце по-нашому, по-дорослому! – схвалила Маргарита. – Не забудь потім розповісти, як концерт пройшов!
Першого липня рівно о шостій вечора на сходовому майданчику пролунали знайомі голоси. Після вимогливого дзвінка Ярина, поправивши комір пісочного костюма біля трельяжа, вийшла в передпокій.
На порозі тупцювали Олег із колишнім дорожнім баулом і Ганна Петрівна — з яскраво нафарбованими губами, у блакитній кофті на ґудзиках і з пухким саквояжем біля ніг.
Обидва дивилися на господиню квартири з широко розплющеними очима.
За півтора місяця в мами Олег помітно здав. Щоки в нього запали, а та сама бежева сорочка-поло висіла, як на городньому опудалі.
Мабуть, мамина парова дієта й прополювання дачних грядок далися йому непросто.
– Ярина? – видавив він, нервово ковтнувши. – Це… це ти?
– Я, Олеже, привіт, – привітно всміхнулася вона, так і не відійшовши від взуттєвої тумби. – І вам не хворіти, Ганно Петрівно.
– Матінко рідна! – ледь не зомліла свекруха, притискаючи до грудей лакову сумочку. – Ти що зі своїм волоссям зробила, люба? І звідки такий костюмчик узявся?
– У магазині, Ганно Петрівно, – спокійно відповіла Ярина. – За свої гроші.
Олег тим часом оговтався. Він окинув поглядом струнку талію дружини, підтягнуту шию, свіжий рум’янець і раптом розплився в задоволеній усмішці.
– От бачиш! – повчально протягнув він, піднімаючи палець угору. – Бачиш, мамо, як мій виховний метод спрацював!
– А ти ще сперечалася, що вона не схудне! От, привела себе в форму, як лялечка! І постриглася, і вбралася до мого повернення!
– Так, невістка постаралася, похвально, – крізь губу буркнула Ганна Петрівна й спробувала протиснутися із саквояжем усередину. – Ну, чого стоїш стовпом у проході? Пропускай у хату, ми з дороги втомилися! Чим у тебе там із кухні пахне? Запеченою рибою? Олег після моєї вівсянки зголоднів, неси на стіл!
Ярина не зрушила з місця, перегороджуючи їм дорогу до кімнати.
– Почекайте, – іронічно сказала вона. – А чому це ви обоє з баулами прийшли? Ганно Петрівно, ви теж до мене переїжджаєте?
Свекруха розгубилася, перезирнулася із сином і раптом пішла в наступ:
– А що тут такого, люба?! Ми з Олегом вирішили, що ти не схуднеш! Він же й погрожував тебе не брати, якщо ти в кораловий сарафан не влізеш!
– І тому ви приїхали з саквояжем? – уточнила Ярина.
– Звісно! – заторохтіла Ганна Петрівна. – Не пропадати ж путівці в санаторій! Я панамку купила, а купальник у сусідки позичила!
– У мене суглоби ниють, мені морське повітря потрібне, а ти молода, могла б і вдома посидіти!
– Ага, ось де собака зарита! – засміялася Ярина. – Тобто ви півтора місяця чекали, щоб замість мене на море поїхати?
– Ну, якщо ти схудла, то так і бути — візьмемо тебе з собою, тільки за мамину розкладачку в номері ти доплатиш із відпускних! – великодушно махнув рукою Олег. – Ти ж у нас ощадлива жінка! У шафі під нитками в тебе лежав конверт із відпускними, я чудово пам’ятаю!
– Як ви все гарно розписали, – похитала головою Ярина. – Тільки от невдача, Олеже. Конверт порожній.
– Як це порожній?! – заверещала Ганна Петрівна. – Куди ти гроші діла, вертихвістко?! На свої пісочні обновки спустила?!
– На справу пустила, – охоче пояснила Ярина. – Відучилася на вечірніх курсах і стала старшим кошторисником. Узяту абонемент у басейн.
– А свою половину путівки я ще в середині травня здала назад у турфірму й усі гроші повернула на картку!
У Олега відвисла щелепа. Уся його важлива солідність зникла миттєво.
– Як… здала?! – задихнувся він. – А як же наш двомісний номер? А на що мама поїде? У мене в барсетці тільки на потяг і дрібні витрати!
– А двомісного номера в тебе більше немає, – із легкою усмішкою сказала Ярина. – Раз я свою половину скасувала, тебе перевели у загальний чоловічий номер на чотирьох із душем у кінці поверху. Так що мамину розкладачку доведеться ставити просто між трьома чужими чоловіками!
– Що-о-о?! – заголосила Ганна Петрівна, хапаючись за щоки. – У чоловічий номер?! Олеже, та як вона сміє?!
– А це вже не моя проблема, – твердо сказала Ярина. – Ти ж сам погрожував лишитися в мами, Олеже? От і лишайся! До речі, щоб ти двічі не бігав, я твої речі вже запакувала.
Вона підійшла до стіни, підхопила два пухкі картаті баули з його дублянкою, вудками і прив’язаним зверху складним шезлонгом та виставила все це добро просто біля його черевиків.
– Ти в своєму розумі?! – заметушився Олег, хапаючись за шезлонг. – Який ще переїзд до мами? Я ж тебе просто хотів виховати, для стимулу! Та кому ти потрібна в сорок сім років, крім мене?
– Собі самій я дуже потрібна! – відкарбувала Ярина. – А виховувати тепер будеш Ганну Петрівну на її огіркових грядках. Ключі твої он лежали на полиці біля дзеркала, я їх у кишеню дублянки не переклала — тож бувай, курортнику!
– Олеже, та вона ж знущається з нас! – заволала свекруха, відступаючи до сходів. – Скажи їй, як чоловік! Стукни кулаком!
– По своєму шезлонгу нехай стукає, Ганно Петрівно, – порадила Ярина й відступила назад у квартиру. – Щасливо відпочити в загальному номері!
Іще з хвилину зі сходового майданчика лунали обурені крики свекрухи та гуркіт вудок, що розсипалися, а потім на поверсі загув ліфт, відвозячи невдалих відпускників униз.
Ярина підійшла до вікна в кімнаті, з усмішкою відчинила стулку назустріч теплому липневому вітерцю й дістала з вазочки стиглу черешню.
До серпня Олег так нікуди й не поїхав — усі його відпускні заощадження Ганна Петрівна витратила на купівлю гною та теплиці для дачі.
Потім сусідки по кооперативу з реготом розповідали, як він щовихідних понуро копає лопатою грядки у своєму модному поло, сидить на складному пляжному шезлонгу біля компостної купи й скаржиться горобцям на підступність дружини.
А Ярина на свою нову зарплату старшого кошторисника взяла путівку в чудовий приморський готель і полетіла туди разом із тренеркою Маргаритою — плавати на власне задоволення й ласувати соковитими персиками на веранді.
Як кажуть, за що боровся, на те й напоровся…