Я вийшла заміж зовсім молодою. Одружилися ми з чоловіком з великого кохання. правда дуже кохала, напевно, лише я. Ми з Василем живемо вже 5 років. У нас є син, якому 3 роки. Чоловік до мене особливо уважним ніколи, якщо чесно, не був. На руках не носив, квіти не дарував. Але я незабаром перестала особливо звертати на це увагу, він у мене був з важким характером. Тому на такі дрібниці уваги своєї він навіть і не думав приділяти.
Якщо ми вже одружені, то про які кввіти може йти мова, так завжди думав Василь.
Свою роль зразкової дружини я виконувала справно: прасувала, прала, готувала на всю сім’ю, ще й чоловікові з собою на роботу намагалася якогось смаколика покласти.
Звичайно, втомлювалася, але куди діватися, думала, всі ж так жінки живуть, які мають сім’ю.
Та якось я стала помічати, що мій чоловік багато уваги приділяє дружині нашого сусіда по дачі. Вони молоді люди. Дружина сусіда завжди при манікюрі, зачісці, одягнена по моді, не те, що я. Мені за постійними домашніми справами і чай зайвий раз попити ніколи, так втомлювалася.
І на роботу ходила, і вдома все переробляла, типова “конячка робоча”. А вона вся з себе, зайвий раз ніколи в город не піде, нічого не приготує для сім’ї, зате завжди “при параді”.
Віднедавна помітила, що якщо вони щось попросять у чоловіка, так він відразу на крилах туди летить. Все там робить. Коли воду принесе, коли город скопає.
На їх дачній ділянці він став проводити більше часу, ніж на нашій власній.
Якось я не стрималася і сказала йому все, що думаю, коли він замість того, щоб допомагати мені підгортати картоплю на городі, поспіхом відправився “рятувати” манікюр сусідки.
Я довго кричала. А він все покірно вислухав, і спокійно так мовив:
– А ти що хотіла? Щоб я тобі квіти все життя дарував? Ти – дружина і мати! Ось і пери, готуй, знай своє місце! Мені вдома на кухні господиня потрібна, а не якась пані з манікюром!
Я заперечила, мовляв, сусідці він охоче допомагає! На що отримала гнівну відповідь:
– Залиш мене! Твоє місце на кухні. Мені потрібна домробітниця вдома, а зі своїми жінками я і без тебе розберуся, до кого мені йти, до кого – ні. Якщо вирішила характер свій мені показати, йди звідси тоді, йди з мого дому!
Що я тоді пережила від його слів, це не передати. Адже я всі ці роки, які ми прожили разом у шлюбі, справді була для нього лише прислугою в усьому, а не коханою жінкою. Як же гірко було мені те все прийняти. У мене за хвилину пролетіли всі роки нашого спільного життя. І що я побачила хорошого? Геть нічого! Старалася лише я.
Я зібралася з духом і в той же день з речами і дитиною пішла від нього. Зараз у зовсіммене інше життя, я працюю. З того дня пройшло вже 3 роки.
З сином Василь не бачиться, аліменти не платить, нас ніби й немає в його житті. Але я вважаю, що це і на краще, не потрібен моїй дитині такий “тато”. А я й чути більше про нього не хочу.
