– А що ви взагалі їсте? – здивовано спитав тесть.
– Та… сир, йогурт, – із труднощами видавив переодягнений у домашнє зять.
– Перепрошуємо, не знали, тож не підготувалися! – відповів вражений тато й одразу додав: – Ну тоді пийте просто воду, можна й гарячу. Сьогодні сходіть і купіть усе, що вам треба.
***
Пенсіонерка Ганна Петрівна стояла біля вікна й дивилася назовні. Настрій був паршивий: учора їхня донька Олеся привела додому кавалера.
Олеся вже давно була дорослою жінкою, яка з роками зовні перетворилася на тітоньку. Причому незграбну й дуже наївну. Вона постійно влізала в усілякі халепи й із завзяттям знову і знову наступала на ті самі граблі.
Із чоловіками в доньки хронічно не складалося. Хоча починалося все непогано. Олеся не була красунею, але й потворою теж. А от у життєвому сенсі була недолугою. Зате з головою в неї все було гаразд: дівчина була освічена й багато читала.
Працювала повільна, повнувата Олеся в бібліотеці неподалік. І що тут скажеш — дуже зручно. Бібліотека вже давно ледве жевріла, але ніяк не могла зовсім закритися.
Платили небагато, та її це влаштовувало: куди особливо витрачати? Частину грошей Олеся віддавала батькам-пенсіонерам, а решту — на свої невеликі забаганки.
Жила вона доволі замкнено. Тому й усіх своїх кавалерів знаходила прямо в бібліотеці, одразу закохувалася й починала будувати плани.
Але всі попередні знайомства нічим не закінчувалися: після короткого періоду залицянь претенденти на роль чоловіка ганьбою тікали.
Цей був першим, кого вона удостоїла честі познайомити з батьками.
– Мамо, тату, це Степан! – заметушилася Олеся, тримаючи кавалера за руку. – Він майбутній маг і екстрасенс! Ми любимо одне одного й збираємося одружитися!
Екстрасенс мовчки дивився на те, що відбувалося. Цілком можливо, він просто читав їхні думки й навіть транслював свої, тож слова тут були зайвими.
Батьки, які вийшли в передпокій, переглянулися: Олесю було шкода. Тридцять чотири роки, а ні кошеняти, ні дитини. Усе літає десь у своїх емпіреях: навіть нікого в пелюшках не принесла. А вони вже так чекали на онуків.
Олеся тупцювала поруч із брутальним чоловіком у чорному й благально заглядала батькам в очі: ви ж не посмієте зруйнувати щастя єдиної доньки?
І батьки не посміли. Хто його знає, чим чорт не жартує? Тим більше, за виглядом майбутнього зятя було видно, що він у явній змові з тією нечистою силою.
Маг був хоч куди: синювато-чорне волосся, пронизливий погляд. Татуювання черепа на шиї — усе як годиться. Ганна Петрівна часом дивилася «Битву екстрасенсів» і була в темі.
Батьки мовчки глянули на доньку, потім один на одного й, звісно, погодилися. По-перше, Олесі треба було влаштовувати своє життя.
А по-друге — просто злякалися: раптом і справді прокляне чи наведе порчу? Екстрасенси — вони такі. А в них і без того проблем було через край.
Пара від вечері відмовилася. По черзі збігавши у ванну, вони більше не виходили — цілком можливо, там і була та сама «перша шлюбна ніч».
Невдовзі всі піднялися й зібралися на сніданок: у доньки була друга зміна, решті нікуди поспішати не треба було.
І тут з’ясувалося, що шкідливі бутерброди з ковбасою та сиром Степан не їсть. Про це повідомила Олеся. Та й каву, мовляв, краще натуральну, а не цю розчинну…
– А що ж ви тоді їсте? – здивовано запитав Іван Петрович.
– Ну, сир, йогурт, – із труднощами вимовив наречений, переодягнений уже в домашнє, бо тепер він був удома.
На ньому були штани несподівано веселенького кольору й така сама футболка.
– Вибачте, не знали, от і не підготувалися! – відповів ошелешений тато. Лікарська ковбаса, бачте, виявилася поганою, а сир був по акції! А кава — взагалі помиї!
– Ну то пийте просто воду, можна й гарячу. Сьогодні сходіть і купіть усе, що треба.
– Може, все ж з’їси шматочок? – лагідно мовила Олеся, ніжно дивлячись на Степана. – На одній воді довго не протягнеш!
– Та це вже залежить від того, чим збираєшся займатися! – не відставав батько. – Це вантаж розвантажувати важко без сніданку, а лежати на дивані вміє кожен!
– Степанові треба тренуватися! – гордо заявила Олеся й глянула на батьків: ну що, з’їли?
– На кому тренуватися? – уточнив батько.
– У якому сенсі? – не зрозумів Степан.
– Ну, на кому або на чому ви збираєтесь тренуватися? – пояснив Іван Петрович.
Усі замовкли: донька крутила головою — не такої реакції вона чекала від рідних.
Адже Степан — майбутній геній, який збирається брати участь у тій самій «битві», яку любила дивитися мама. Тож хоча б вона мала зрозуміти.
Але мама, схоже, теж не розуміла або вдавала, що не розуміє, і повністю була на боці тата.
– Ну, я ж поглиблюватиму свої знання! – нарешті відповів екстрасенс, майже машинально відкусивши від бутерброда з «шкідливою» ковбасою і запивши огидним напоєм.
– Ну, прискорювати й поглиблювати ніколи не зайве! – несподівано схвалив тато. Олеся аж засяяла: нарешті зрозуміли!
Але раділа вона зарано. Бо батько спитав:
– А жити ви на що збираєтеся?
– Ну, я ж усе-таки працюю! – невпевнено сказала донька. – А потім Степан почне заробляти своїми здібностями. Ви навіть не уявляєте, які там крутяться гроші! – захоплено додала Олеся.
– А здібності в нього вже є, чи поки що це лише мрії? – не вгамовувався шкідливий тато.
– Звісно, є! – заявила Олеся. – От нещодавно він умовив мене трохи затриматися в бібліотеці, і жінці, яка вийшла до мене, на голову впала велика бурулька! Її навіть у лікарню забрали з переломом хребта!
Батьки стривожено переглянулися: це вже було серйозно. Ні, вони й так не мали щодо доньки особливих ілюзій. Але щоб усе було настільки запущено — такого їм і на думку не спадало.
Олесю було щиро шкода: як, у такому віці, можна було бути такою відвертою…?
Екстрасенс задумливо мовчав, доїдаючи вже третій бутерброд — цього разу із сиром. І зовсім не зважав на зневажливі погляди майбутньої рідні: він уже звик до такого ставлення.
Бо майже всі, кому він розповідав про свої мрії та прагнення, поводилися так само, а то й гірше: іди хоча б у кур’єри!
Ці хоча б нічого не радили. Підтримувала його одна Олеся, у якій він побачив споріднену душу й одразу вчепився в неї.
Інші жінки тікали відразу, щойно дізнавалися, що на життя йому виділяють по п’ять тисяч на місяць літні тато з мамою.
Стати екстрасенсом чоловік вирішив після того, як випадково подивився один випуск «битви» й був вражений виглядом учасників та антуражем. Чому б не спробувати?
На жодній роботі він не затримувався — там же треба було працювати! І з блогерством не склалося: аудиторію треба було вміти зацікавити й утримати, а це теж не вийшло.
Тоді він зайшов у бібліотеку по книжки з екстрасенсорики: думка про це раптово промайнула, коли він проходив повз. Це сталося саме в зміну Олесі.
Дівчина слухала його з розкритими очима й відвислою щелепою: таке було вперше. З бібліотеки вони вже вийшли разом.
Відтоді минуло два місяці. Олеся запропонувала жити разом. До цього вони просто гуляли: у свою халупу, яку він орендував у якоїсь бабусі, чаклун кликати дівчину не наважився.
Про ті нещасні п’ять тисяч наречений поки не говорив, збрехавши, що десь підробляє. А добра й наївна Олеся не питала зайвого: вона ж покохала його й таким!
Та й він не заперечував, що дівчина вважала його своїм нареченим: чим би дитя не тішилося…
– Він уже й псевдонім собі вибрав! – захоплено сказала донька, не зважаючи на спантеличених батьків.
– І як же він тепер називатиметься? – не відставав шкідливий тато. – Невже Степан Коп?
Так, прізвище в нареченого було Копиця. Тож логічний ланцюжок вони склали правильно.
– Алекс Бакс! – випалила Олеся. І знову гордо глянула на батьків, задоволена ефектом.
– Ну, це правильно, – несподівано схвалив тато. – Ім’я Шура пасує тільки до прізвища Балаганов, а так краще Олександр.
– Тобто схвалюєте? – запитав майбутній зять.
Мама мовчки кусала губи й не озивалася.
– Схвалюємо, – сказав батько. – І підтримуємо. Але поки що. А там побачимо!
І на цій, як не дивно, райдужній ноті сніданок закінчився — усі розійшлися по своїх справах. О другій був обід: вегетаріанський борщ і макарони по-флотськи.
Цього разу обійшлося без пригод: зять мовчки сьорбнув те, що поставили, і швидко пішов до себе — мабуть, тренуватися.
А Олеся пішла на роботу.
– Може, обійдеться? – несміливо припустила Ніна Василівна, забираючи посуд до мийки. – Та й борщ йому сподобався.
– І не такий він виявився без свого чорного прикиду. Та й татуювання потім можна буде звести.
За вечерею з’ясувалося, що магові потрібне м’ясо. А курячі котлети з макаронами він не їсть.
Тепер уже образилася мати. У фарш вона підмішала манки, щоб зробити на дві котлети більше: у цій справі була віртуозкою, як і багато сучасних пенсіонерів.
– Натуральний білок відкриває чакри! – заявив екстрасенс.
– Ваші чакри — от ви їх і відкривайте! – образливо відповіла жінка. І, звертаючись до доньки, спитала: – Ти знала про всю цю дурню з чакрами та м’ясом?
– Звісно! – обурено відповіла Олеся. Справжня подруга мусить знати про свого коханого все! А вона була саме справжньою подругою.
– Тоді чому не зайшла в магазин і не купила сирок на сніданок та шматок м’яса своєму чарівнику? – зло поцікавилася мама.
– Ти ж знаєш, що в нас немає грошей! – як про очевидне, відповіла обурена донька. Усі ж усе прекрасно розуміють! Навіщо вдавати?
– Тоді живіть із закритими чакрами! – порадила Ніна Василівна.
– І пуками! – не стримався до цього мовчазний тато Віталій. І, звертаючись до дружини, сказав: – Прибери, мати! – Після цього він узяв тарілку, що стояла перед зятем, із недоторканою вечерею, і передав дружині.
– Ну все, тут ловити нічого! – подумав ображений Степан. – А починалося ж усе так добре!
Олеся, закохана курка, наобіцяла йому золоті гори й ріки, повні ігристого! Мовляв, батьки для мене все зроблять. І спочатку, наче, так і було добре. А воно он як вийшло…
Тож він мовчки підвівся й пішов.
– Я піду разом із ним! – почала було Олеся.
– Куди — прямо на «битву»? – усміхнувся Іван Петрович. – Та йди! Там таких, як ти, повно: з головою, забитою незрозуміло чим!
– Капелюх свій я тобі дам — бачив я там кілька таких чудернацьких баб у капелюхах. Бабусині чотки візьмеш — будете вдвох порчу наводити! Може, ще й на антрекот заробите!
– Яка там порча! – підтримала чоловіка Ніна Василівна. – Вона лад у кімнаті тижнями навести не може!
Невдовзі грюкнули вхідні двері: Алекс Бакс пішов і заблокував номер. А адреси тієї самої бабусі з кімнатою Олеся не знала…
Та бігти за коханим вона не стала. А батьки чекали від доньки саме цього: може, не така вже вона й недолуга.
– Чого ж твій маг і чарівник не побачив і не передбачив власного майбутнього? – запитав у доньки батько. – Він же мав зрозуміти, що на нього чекає в нашій квартирі, і спробувати цього уникнути, якщо він справжній екстрасенс.
– А він чогось поперся прямо на твої улюблені граблі! Ну ж бо, зніми свої рожеві окуляри, Олесю!
Червона від сорому Олеся мовчала: тато, на жаль, мав рацію. Але визнавати неспроможність коханого було важко. Навіть самій собі.
Ну що ж — лишалося тільки переживати й зализувати рани. Але потім сталося дещо, що повністю витіснило неприємний присмак після розриву з чаклуном: Олеся виявилася при надії!
І все, що відбувалося, уже можна було віднести до розряду чар: нарешті!
Може, не такий уже й безнадійний був цей маг? Одне головне бажання майбутніх тестя й тещі він усе-таки виконав. А далі, може, й інші підтягнуться: він же тренувався!
– Як ти там, Алексе? Ми про тебе думаємо! Невже ти нічого не відчуваєш? Хоч помедитуй: може, це наведе тебе на якісь конструктивні думки. Якщо більше ні на що інше ти не здатний…
Дякую вам, шановні читачі, за ваші доречні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!