Кажуть, що вихованням дитини повинні займатися в родині, але ніяк не в школі. Так-то воно так, та тільки не всі батьки це розуміють. А є й такі, яким взагалі не до дітей.
Був у нас в класі такий хлопчик з яким не могли впоратись вчителі. Його батькам було на нього наплювати. Вже до п’ятого класу у нього проблеми з поліцією. Але його батьків прав не позбавляли – хлопець продовжував бешкетувати.
Все змінилося в 6 класі, коли у нас в школі з’явився новий учитель фізкультури. Виявилося, що тільки вчителю фізкультури було по-справжньому не все одно на хлопця. Фізкультурник організував у нас в школі секцію з рукопашного бою, куди в першу чергу записалися всі хулігани. Вася був серед перших. Ми думали, що він зовсім знахабніє, але ні. Фізкультурник йому якимось чарівним чином мізки промив. Ми з однокласниками найбільше здивувалися тому, що Василь кинув курити й перестав матюкатися. Навчався він з нами до 9-го класу. Потім він подав заяву до військового училища. До речі, за два останні роки навчання Вася дуже підтягнув всі предмети, а особливо мову й алгебру.
Лише через роки з’ясувалося, що став нормально вчитися Вася тільки заради того, щоб вступити до військового училища, де був високий прохідний бал.
Я не уявляю, яких зусиль йому це коштувало, враховуючи, що все життя він якщо й не забивав болт на навчання, але вчився як попало.
Через багато років ми з однокласниками зібрались. Прийшов і Василь. Здоровенний чоловік. Дуже інтелігентний. І зовсім недавно Вася розповів, що йому в 7-му класі вчитель фізкультури сам купив форму для занять, спортивну сумку і нормальне взуття. А в 9-му класі дав йому грошей, щоб він міг поїхати в інше місто складати іспити на вступ, а пізніше через своїх знайомих допоміг вибити якусь соціальну стипендію.
У 2016 році фізкультурника Олександра Андрійовича не стало. Світла пам’ять людині, якій було не байдуже на дітей. Я не знаю, скільком дітям він допоміг, а нашого Василя зробив нормальною людиною.
