Впевнилася, що чоловік – мамина спідниця, тобто, не самостійний розсудливий чоловік, а істота, позбавлена своєї думки, що йде на поводу у своєї мами.
Думки з цього приводу були давно, але я сумнівалася. Начебто з багатьох рішень чоловіка стирчали вуха свекрухи, але доказів цього знайти не могла, тільки підозри, тільки інтуїція.
Але тепер сумнівів не залишилося, бо таке важливе рішення, як купівля квартири, чоловік приймав не зі мною, а зі своєю мамою, яка прогнула своє рішення.
Ми збиралися купувати квартиру найближчим часом. Вся сума була на руках, ми підшукували потрібні варіанти, щоб і ціна влаштовувала, і розташування, і інфраструктура.
Свекруха, звичайно, зі своїми порадами осторонь залишитися не могла. Вона лізла під руку, коментувала та наполягала на тому, щоб ми купили квартиру біля неї.
Справа навіть не в тому, що я не хочу жити поряд з такою набридливою особою. Просто вона мешкає у віддаленій частині міста, де сто років нічого нового не будували.
Усі будинки там старі, двори маленькі, місць ні під паркування, ні під нормальний дитячий майданчик немає. Громадський транспорт ходить переповнений, інфраструктури жодної.
У цій частині міста немає дитячої поліклініки, ні парків, нічого. По всі блага цивілізації треба їхати в центр, а це далеко і незручно.
Та навіть на роботу звідти їздити замучишся. Чоловіку їхати близько години, мені півтори, та ще й з пересадкою. Ось вже місце мрії!
Але свекруха жодних мінусів не бачить, у неї аргументи “я там все життя прожила, гарне місце”. Так, працювала у сусідньому дворі у садочку, який вже закрили. А нам через все місто треба добиратися.
– Ну ви ж не до пенсії будете на тих роботах. Можна й ближче щось знайти.
Робити нам більше нема чого, як купувати квартиру в чорта на болоті, а потім міняти роботу. Та тут і ніде працювати, все одно треба їхати в центр.
Коротше, поради свекрухи я слухати не збиралася, я мала інші критерії вибору. Чоловік балансував між мною та мамою, вдаючи задумливий вигляд.
Знайшли кілька цікавих варіантів, але тут мене відправляють у відрядження на місяць. Квартири дивитись не стали, вирішили, що якщо це доля, то вони нас дочекаються.
Повернулася я з відрядження, а мене зустрічає осяяний від гордості чоловік. Говорить, що в нього для мене сюрприз. Якось у грудях неприємно кольнуло.
Як виявилось, не дарма, бо чоловік оголосив, що купив нам квартиру. І не двокімнатну, на яку ми розраховували, а трикімнатну, ще й на ремонт залишилося.
Звичайно, така “шикарна” квартира могла розташовуватись тільки в таких хащах, де живе свекруха. Буквально на сусідній вулиці.
Квартира “відмінного” планування. Маленька кухня, де не розвернутися, одна кімната прохідна, санвузол суміщений. Ще й п’ятий поверх прямо під дахом.
Чоловік усе зрозумів вже з мого погляду, бо одразу почав виправдовуватися та одразу ж припустився помилки. Він ляпнув “мама порадила”. Це для мене було червоною ганчіркою.
Я сказала чоловікові, що він може в цій чудовій квартирі жити зі своєю розумною мамою, а я подаю на розлучення, або він віддає мені половину витрачених на цю халупу грошей, або квартиру ділимо через суд.
Жити з ним я не збираюся, щось пояснювати не бачу сенсу сто разів говорила. Але він вчинив, як мама сказала. Значить із нею йому й жити. Тепер квартири поряд, не буде нудно.
