“Чоловік і гуси”…як подолати життєві труднощі.
Жив на світі чоловік, яка не вірив у Бога. Він усім розповідав про своє ставлення до релігії та релігійних свят. Проте його дружина вірила в Бога і дітей своїх виховувала у вірі, попри жоpстокі напади чоловіка.
Одного зимового вечора дружина вирушила з дітьми на службу в місцеву сільську церкву. Там мала бути й проповідь про Різдво Христове. Дружина попросила чоловіка піти з ними, але він відмовився.
«Вся ця історія – нісенітниця! – Сказав він. – З чого раптом Богу знадобилося принижувати Себе і з’являтися на Землю у вигляді людини? Це ж смішно!».
І ось дружина та діти пішли, а він залишився вдома. Трохи згодом піднявся сильний вітер і почалася снігова бyря. Чоловік подивився у вікно, але побачив лише сніговий виxор. Він сів у крісло біля каміна і зібрався провести так весь вечір. Раптом він почув гучний гуркіт: щось стукнуло в вікно.
Він підійшов до вікна, але нічого не зміг розгледіти. Коли заметіль трохи вщухла, він вийшов на вулицю подивитися, що ж це могло так стукнути. На полі біля будинку він побачив зграю диких гусей. Мабуть, вони летіли зимувати на південь, але потрапили у снігову бурю і не змогли летіти далі.
Вони заблукали і опинилися біля його ферми без їжі та укриття. Змахуючи крилами, вони літали низькими колами над полем, засліплені снігом. Мабуть, це хтось із гусей стукнув в його вікно.
Чоловікові стало шкода цих бідних гусей, і він захотів їм допомогти. Він подумав, що сарай був би відповідним для них місцем. Там тепло і безпечно, вони, звичайно ж, могли б провести там ніч і перечекати заметіль.
Він пройшов до сараю, широко відкрив його двері і став чекати, сподіваючись, що гуси, побачивши, увійдуть туди. Але гуси тільки кружляли безцільно і, здавалося, не помічали дверей сараю або не розуміли, для чого він потрібен.
Чоловік спробував привернути їх увагу, але це тільки відлякувало гусей, і вони відлітали все далі. Тоді він пішов в будинок і повернувся з шматком хліба; він розкришив його, зробивши з хлібних крихт доріжку, що веде до сараю.
Але гуси і на це не піддалися. Він був вже на межі відчаю.
Зайшов ззаду і спробував погнати їх до сараю, але гуси тільки ще більше злякалися і стали розлітатися в сторони – в різні сторони, але тільки не до сараю. Нічого не могло змусити їх вирушити в сарай, де їм було б тепло і безпечно.
«Чому ж гуси не йдуть за мною? – Вигукнув чоловік. – Невже вони не бачать, що тільки тут вони зможуть вuжити в таку бyрю?».
Він подумав трохи і зрозумів, що вони просто не хочуть йти за людиною. «От якби я був гусаком, я б міг їх врятувати», – сказав він вголос.
Потім йому спала на думку ідея. Він увійшов в сарай, взяв одного зі своїх гусей і виніс його на руках у поле, якомога далі від диких гусей. Потім він випустив свого гусака. Гусак пролетів крізь зграю і повернувся прямо в сарай – і один за іншим всі інші гуси пішли за ним у рятівне укриття.
Чоловік постояв тихо хвилинку, і раптом у нього в голові знову прозвучали ті ж слова, що він сказав кілька хвилин тому: «От, якби я був гусаком, я б міг їх вpятувати!».
А потім він згадав, що він сказав своїй дружині трохи раніше. «З чого раптом Бог захотів би стати як ми? Це ж смішно!». І раптом все стало зрозуміло. Це якраз те, що Бог зробив.
Ми були як ці гуси – сліпі, заблукані. Бог відправив Свого Сина стати таким, як ми, щоб Він міг показати нам шлях і спасти нас. Коли вітер і сліпучий сніг стали стихати, душа його теж затихла і умиротворилася цією прекрасною думкою.
