Якби я знала, що мене вдома чекає, то не знаю, чи їхала б у відпустку взагалі. Але ж донька мені нічого не сказала, жодним словом не обмовилася про сюрприз, який вони мені підготували.
Я щороку з Італії влітку у відпустку приїжджаю, дуже люблю своє подвір’я влітку, донька з зятем скільки квітів насадили, що то для мене справжній рай.
Та й за 15 років зять з донькою за мої заробітчанські євро такий величезний будинок вибудували, що любо глянути. Заради цього я на заробітки і поїхала, і дуже приємно, що діти мені допомогли.
В мене донька дуже добра, і зять хороший, я його як сина люблю. Тож разом ми в злагоді і досягли певного результату. Я дітям своїм довіряла, і не сподівалася, що вони Михайла впустять в наш дім без мого дозволу.
– Привіт, Маріє, радий зустрічі! Як дорога? Втомилася? – зустрічає мене на хвіртці з дороги колишній чоловік.
Я як його побачила, то мені від несподіванки ноги підкосилися, бо Михайла я 20 років не бачила, навіть не уявляла, що з ним і де він, а тут він стоїть у мене на подвір’ї!
Зайшла я в хату, розкладаю сумки. Донька винувато крутиться біля мене.
– У житті всяке буває, мамо, треба вміти пробачати, – каже мені моя донька, яка прийняла сторону свого рідного батька.
Колишній чоловік вирішив повернутися до мене через 20 років, каже, що все зрозумів, і що хоче бавити своїх внуків, а не чужих.
Може, я б йому і повірила, але занадто багато всього сталося між нами, і не кожна жінка змогла б таке пробачити. Донька моя тоді ще школяркою була і я не розповідала дитині, що насправді між нами відбувалося.
20 років тому я захворіла, втратила роботу, лежала по лікарнях, і не знала, що буде далі. І в цей час, коли мені була так потрібна підтримка мого чоловіка, я дізнаюся, що у нього є інша жінка.
Коли мені стало про це відомо, я попросила його пояснити, що відбувається, на що отримала відповідь, що він втомився і що він іде з сім’ї, бо по-справжньому закохався.
Тоді нам було по 38 років. Михайло зі мною розлучився і пішов до жінки, в якої було своїх двоє дітей. Про нашу доньку він перестав згадувати, щойно вона школу закінчила.
А я переживши все це – і хворобу, і розлучення, вирішила, що поїду на заробітки в Італію, я хотіла наш будинок до ладу привести.
Через два роки як я поїхала, донька заміж вийшла і привела зятя додому. Разом ми вже прийнялися за будівництво, і за кілька років звели добротний будинок.
В Італії мені дуже добре, я вже так звикла до того життя, що додому повертатися ще не планую, лише у відпустку приїжджаю, щоб з внуками побути.
Михайло недавно став вдівцем, його дружини раптово не стало, а діти, яких він практично виростив, випровадили його з їхнього будинку в якусь стару хату в далекому селі. Купили йому корову, козу, курей, і сказали, що тепер дідусь буде займатися господарством, щоб у внуків були свіженькі домашні продукти.
До такого повороту Михайло не був готовий, працювати, та ще й так важко, він не звик. Тому він знайшов нашу доньку і став з нею налагоджувати стосунки. Нарозповідав їй різних історій, став допомагати з дітьми, от донька і розтанула, і прийняла тата додому.
Мені вона нічого про це не сказала, бо знала, що я не погоджуся на це. Сподівалася, що якщо вони мене поставлять перед фактом, то мені вже нікуди буде діватися.
Михайло просить в мене пробачення, клянеться, що все зрозумів, каже, що хоче все надолужити.
– Ми ж з тобою шлюб брали, Маріє. Отже, ти – моя дружина, а я – твій чоловік. Прости, і давай хоч старість проведемо разом, життя таке коротке, навіщо згадувати минуле?
От що мені робити? Як реагувати на такий сюрприз? Я повернуся в Італію, а яке рішення прийняти щодо Михайла? Дозволити йому залишитися, чи зраду не варто пробачати? Що порадите?
