Я на заробітках вже понад 10 років. Поїхала я туди не з доброго дива. Піднімала дітей сама. Чоловіка рано не стало, вдруге я заміж не вийшла, от і змушена була поїхати, щоб заробити якусь копійку.

Робота в Іспанії в мене була різна: і фізично важка, і нічні зміни, і доглядальницею. Зараз мені вже важко, бо я не молода. Але повертатись додому ще не буду, бо треба довести до ладу свій дім. Дітям я квартири допомогла купити, а своє житло ще не відремонтувала. Та й на старість треба трохи грошей відкласти.

Здоров’я моє цими заробітками підірвалось. Проблеми зі спиною, тиск скаче та ноги варикозом вкрило. В лікарні я не була давно, бо тут до лікаря записатись важко, а вдома я не була 2 роки. Дітям не кажу про це, щоб даремно не переживали. Лише раз обмовилась про це своїй подрузі, хрещеній доньки.

Скоро Великдень, я купила всім подарунки та вже відправила, бо на свято не приїду в Україну.

Та вчора мої плани змінились. До мене подзвонив син, а потім і дочка. Накинулись на мене, щоб терміново їхала додому. Вони ніколи таким тоном зі мною не розмовляли.

– Скільки можна по тих заробітках сидіти? Ти вдома треба.

– Ти хоч знаєш, що тут відбувається, поки тебе нема?

Я навіть уявити не могла, що мало статись, щоб діти так зі мною говорили. Коли їхала додому уявляла найгірше, бо пояснень своїй такій поведінці вони не дали.

Як приїхала, то не повірила своїм очам. Діти разом зі своїми сім’ями радо мене зустріли з квітами й частуваннями, обіймали та цілували.

–  Це ми так тебе виманити додому хотіли. Вибач, що таким грубим способом.

Ми довго говорили та сміялись, вдома у доньки.

Та це ще були не всі сюрпризи. Наступного дня я поїхала подивитись на свій дім, що там ще потрібно доробити й очам своїм не повірила. Будинок відремонтований.

– Ті гроші, які ти нам надсилала ми витрачали не лише на себе. А й відремонтували твій дім.

– Тож тобі не потрібно гарувати по заробітках. Повертайся і живи спокійною старістю поруч з нами.

– Нам ти та твоє життя важливіші за гроші.

Я не змогла стримати сліз. Дуже щаслива мати таких дітей і дякую Богу, що змогла їх гідно виховати.

До Іспанії я вже не повернулась. Тепер я вдома зі своїми рідними людьми. Цінуйте це, бо це найдорожче, що у нас є – час, проведений з сім’єю.